Західна Україна за минулий тиждень: У Львові зарізали співробітника ТЦК, а в Закарпатті актуалізувалося «русинське питання»

Незважаючи на шалену державну пропаганду в стилі «ухилянт убив військовослужбовця», переважна більшість користувачів соціальних мереж співчуває не зарізаному співробітнику ТЦК, а його вбивці.

У Львові зарізали «бусифікатора». В мережі масово підтримали вбивцю

Ввечері в середу, 3 грудня, при спробі заштовхати чергового чоловіка в бус, у Львові було вбито співробітника ТЦК. В ЗСУ б’ють на сполох «через зростаючу кризу довіри та агресію частини суспільства щодо військовослужбовців», а користувачі соціальних мереж масово підтримали вбивцю, називаючи його дії самообороною.

Як повідомила 4 грудня Львівська обласна прокуратура, напередодні на перехресті вулиць Єфремова та Японської у Львові під час виконання службових обов’язків був смертельно поранений військовослужбовець Галицько-Франківського районного ТЦК.

У повідомленні сказано, що чоловік, який відмовився представитися та пред’явити документи, завдав ножового удару в пахову ділянку військовослужбовця Юрія Бондаренка, пошкодивши аорту. Нападник також вдарив в голову старшого солдата Василя Малюка, після чого втік (попередньо застосувавши газовий балончик). Юрія Бондаренка було доставлено до лікарні, але, попри зусилля хірургів, вранці 4 грудня він помер від критичної крововтрати. Уродженець Харкова Юрій Бондаренко останнім часом мешкав у Львові, йому було 37 років. Він був учасником бойових дій, брав участь ще у каральній операції на Донбасі (АТО) у 2015-2016 роках.

До розшуку «народного месника» були задіяні оперативники кримінальної поліції та слідчі Львівського районного управління поліції №2, а також співробітники Управління кримінального аналізу поліції Львівщини. Вивчивши записи камер відеоспостереження системи «Безпечна Львівщина», правоохоронці встановили місце перебування 30-річного львів’янина та затримали його.

В Оперативному командуванні (ОК) «Захід» ЗСУ вдарили на сполох через зростаючу кризу довіри та агресію частини суспільства щодо людоловів з ТЦК, яких в заяві командування вперто називають «військовослужбовцями».

«Частина українців починає сприймати військових, як сторонню силу, що нібито загрожує їхньому повсякденному життю, а не як оборонців. Армія не може виграти війну, якщо всередині країни формується середовище, у якому військові змушені боротися вже не лише з російським ворогом, а й із недовірою та агресією співгромадян» – йдеться у заяві ОК «Захід», оприлюдненій 4 грудня.

Наступного дня стало відоме ім’я затриманого – Георгій Кедрук. Він уродженець Рівненської області, закінчив Харківський авіаційний інститут, останніми роками жив у Львові, де працював програмістом-фрілансером. В суді, який обирав йому запобіжний засіб, чоловік виклав свою версію подій. За його словами, він надав співробітникам ТЦК та поліцейським документи на перевірку, і викликав адвоката. Проте його почали бити та пшикати в обличчя сльозогінним газом, намагаючись запхати в бус.

«Наступне, що я пам’ятаю, – це я відкриваю двері додому і потім намагаюся змити сльозогінний газ. Це все, що я пам’ятаю з того вечора», – розповів чоловік. На запитання журналістів, чи його ніж знайдено на місці злочину – відповів, що його. На запитання, чи він ударив ножем військового, відповів: «Судячи з усього, це так», і додав, що в разі повтору ситуації повів би себе так само.

Франківський районний суд Львова 5 грудня обрав 30-річному підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права на заставу до 30 січня 2026 року. При цьому в ході судового засідання не було оприлюднено відео з нагрудних камер співробітників ТЦК та поліцейських, що викликало сумніви в офіційній версії подій.

Тому не дивно, що незважаючи на шалену державну пропаганду в стилі «ухилянт вбив військовослужбовця», переважна більшість користувачів соціальних мереж співчуває не вбитому співробітнику ТЦК, а його вбивці. Дії чоловіка називають самообороною проти групи невідомих осіб, які хотіли його викрасти, пишуть, що в США його виправдав би суд присяжних, та й взагалі – «людолови самі винні». Таких постів та коментарів – десятки тисяч, в тому числі під справжніми іменами. Це стало несподіванкою для прихильників «війни до останнього українця», яких ще чимало в Західній Україні.

Як відзначив львівський підприємець Володимир Форостина, під постом про цю подію від оперативного командування Захід 1.2К смайликів, серед яких реальні українці – ІТ-шники, роботяги, навіть цілий PhD-біолог. «І відкрию вам секрет: насправді при прочитанні новини посміхалось значно більше реальних українців, просто вони не настільки тупі, щоб про це публічно заявити. Але ви чомусь робите круглі очі і заламуєте руки», – написав він у Фейсбук.

«Відкрию вам ще один секрет – ніхто з тих, хто перебуває зараз на Заході країни не вірить, що росіяни заберуть собі Захід. Більшість інтуїтивно це відчуває, меншість розуміє токсичність Західної України для російської культури. Цим частково пояснюється шалений ріст цін на нерухомість і землю, до речі. Висновок з цього випадку тільки один – ніхто ніяких висновків не зробить. І саме з цього випадку я б починав публічно вішати», – закликав Форостина.

Київська журналістка Тетяна Трощинська теж змушена була визнати, що серед коментаторів були реальні матері молодих людей, які відверто писали, що вони б теж кинулись з ножем, якби «пакували їхнього». «Я думаю, вони впевнені, що є кращими матерями, ніж ті, що ходять на могилу сина… Мені писали люди, яких знаю особисто, і намагалися довести, що "не все так однозначно". Ці люди живуть поруч, можливо, сусіди, знайомі, колеги, хтось не наважується говорити  дуже прямо, але вважає "нормальним" це убивство українського військового», – написала вона, і закликала до репресій проти таких людей, назвавши їх «російською мережею».

«Тому коли я читаю, що комусь "сумно, що свої вбивають своїх", то я не згодна. Це не свої. У влади є відповідальність вчасно помітити і викрити ухилянтські мережі, які тут Росія запускає і розвиває роками. І перша адекватна реакція на вихід жіночок проти ТЦК мала бути ще у Космачі (нагадую – це 2024 рік)», – закликала Трощинська. Правда, не уточнила, чи «адекватна реакція» включає публічні повішення.

В Закарпатті знову обговорюють «русинське питання». Влада каже, що русинів не існує

В Закарпатській області ось уже кілька днів активно обговорюють «русинське питання» – давню місцеву тему. Це співпало з низкою подій в Києві та Європі, що спровокувало появу низки конспірологічних теорій.

Почалася інформаційна хвиля після виступу блогерки з Закарпаття Габріелли Дерепи на 18-му Форумі ООН з питань меншин у Женеві 28 листопада. Жінка називає себе істориком та правозахисницею, веде відео-блог «Історія Закарпаття по-закарпатськи».

У своєму виступі вона поєднала низку тригерних для регіону тем – питання економіки, релокації бізнесу, екології Карпат та розвитку гірських регіонів, – з власне темою русинства і прав русинів. Зокрема, вона закликала до «офіційного визнання карпаторусинської меншини в Україні» та «співпраці русинських громадських організацій і державних інституцій».

Відео виступу стало «вірусним» в регіоні, воно має чималі перегляди, охоплення та поширення. Після хвилі обговорення, Габріелла Дерепа записала нове відео, де заявила, що вона «не є сепаратисткою, не має жодних зв’язків з Росією, а всі озвучені нею вимоги відповідають Конституції України та міжнародному праву». Місцеві коментатори стверджували, це було зроблено під тиском співробітників СБУ, які погрожували жінці відкриттям кримінального провадження та обвинуваченнями у сепаратизмі. Більше того, за моїми даними, відповідне провадження все одно відкрите, просто у пані Дерепи у ньому наразі немає процесуального статусу.

Кілька  днів обласна влада не реагувала на ситуацію – вочевидь, очікуючи вказівок з Офісу президента (ОП) України, який був паралізований після звільнення його керівника Андрія Єрмака, яка відбулася 28 листопада. Проте під кінець минулого тижня заступник керівника ОП, колишній губернатор Закарпаття Віктор Микита все ж дав команду публічно доводити, що жодного «русинського сепаратизму» в краї немає.

Перший заступник голови Закарпатської обласної ради Андрій Шекета заявив, що давно не бачив якихось документів, які би свідчили про активну діяльність русинських організацій, товариств чи громадських об’єднань. «Не пригадую, щоб до нас заходили якісь листи чи звернення від русинських організацій регіону, хоча, в принципі, колись такі листи були, проте, в останні роки, коли триває повномасштабне вторгнення, я такого не помічав», – заявив він.

При цьому чиновник дав зрозуміти, що русини не будуть визнані в Україні. «Для мене є чітким і зрозумілим факт існування русинства в інших країнах – Словаччині, Сербії і так далі. Я розумію, чому там ці люди об’єднуються і є меншиною. Але на Закарпатті русини точно не мають бути меншиною – бо це місцеве населення, яке автохтонне на цій території», – сказав Шекета.

Голова Народної ради русинів Закарпаття Євген Жупан перелякано заявив журналістам, що Габріелла Дерепа не має жодного стосунку до їхньої організації, і «все, що вона заявляє, вона заявляє від свого імені чи не знаю, від чийого, хто її куратор».

«Всі питання щодо русинів на Закарпатті будемо вирішувати після війни відповідно до законів та Конституції України на шляху її руху в ЄС. Так вирішили в нашій організації, так погодилися і в інших. Ще раз наголошуємо, що піднімати спеціально тепер це питання, щоб підігрівати настрої, котрі будуть на руку нашим ворогам, не доцільно і не потрібно», – сказав Жупан.

Своєю чергою, політолог, доцент Ужгородського університету Михайло Шелемба відзначив, що русинське питання останні роки піднімається за межами України – в Росії, Чехії, чи зараз у Швейцарії.

«Те, що ми бачимо зараз – виглядає так, що росіяни підхопили ті соціальні проблеми, які є в Закарпатті через повномасштабну війну. Це зміни в економіці через великий релокований бізнес, в структурі населення через переселення людей із інших регіонів. Це хвиля невдоволення через забудову Карпат. Тобто, це ключові питання, які сприймаються населенням. Вони підіймаються ззовні для того, аби підігрівати напругу в регіоні та розводити ворожнечу», – заявив науковець.

Варто відзначити, що зовнішній фактор в актуалізації «русинського питання» в Закарпатті справді є, проте міститься він не в Москві, а в Празі. Справа в тому, що мама Андрея Бабіша, який 9 грудня знову стане прем’єр-міністром Чехії, народилася у закарпатському містечку Ясіня, і переїхала до Братислави восени 1944 року. Хоча вона походить з роду карпатських німців, проте Бабіш під час своєї попередньої каденції на посту чеського прем’єра активно підтримував русинські організації.

Судячи з антикиївських  заяв Андрея Бабіша, він продовжить це робити, повернувшись до влади. Тож згадана заява Габріелли Дерепи, швидше за все, є своєрідною заявкою на підтримку від імені тих русинських структур, які орієнтуються не на Київ чи Будапешт, а на Прагу.