Новини



Лови на «гарматне м’ясо» в Західній Україні. Частина 2


«Пішла голота на вигадки». Саме так можна описати всі ті хитрощі та виверти, які застосовують західноукраїнські мужчини та їхні сусіди-переселенці, щоб не бути «впольованими» лицарями «ордену повістки».

Кожен божий день з теренів Західної України йдуть новини, же там, сям – викрили чергову схему та осіб, які орґанізовували виїзд чоловіків від 18 до 60 за кордон.

ЗУНР постійно намагається висвітлювати ці події, але не встигає: їхня кількість невпинно зростає!

Продовження. Початок читайте тут.

Прикметно, що попри гучний та постійний розголос про ці арешти, вилучення великих сум грошей та майна – «поводирів» за границю не меншає, а ціна за послуги, як знову ж таки згадував ЗУНР, лише йде догори.

Не лякає також західняків й загроза ув’язнення за нехтуваннями повістками.

Спитатися б: чому набуває розвитку саме такий хід подій?

Бо неможливо спинити ідею, час якої настав!

Здається, так говорив один відомий галичанин, котрий не служив у жодному війську?...

Тобто якщо існує якийсь дебільний закон чи дурнуваті обмеження з боку влади – то люди будуть ще і ще намагатися їх обійти, чого б це їм не коштувало! Звісно, рано чи пізно це призведе до суспільного вибуху.

І тоді не буде кого звинувачувати, що повстав, до прикладу, якийсь «антиповістковий майдан» – київська влада сама ж до нього людей підштовхує своїми незграбними, направду кріпацькими обмеженнями.

Перші дзвіночки цього вже є: на Рівненщині зафіксований випадок, коли 54-річного роздавача повісток побив «рекрут», причому до струсу мозку та розбитої брови!

Не потрібно бути провидцем, щоби передбачити: якщо нічого не зміниться, якщо наголос буде робитися на не добровільній мотивації, а силовому затягуванні до війська на взірець мобілізацій Першої та Другої Світових воєн – це добром не закінчиться!

Буде вам тоді «УПА зродилось на Волині», умгу.

До речі, Рівненська область б/УССР – це частина історичної Волині…

Інша, більш мирна частина суспільства – підприємці – на зустрічах з владою серед основних проблем відкрито озвучують питання про відкриття кордону. Зокрема, йдеться про керівників експортно-орієнтованих підприємств, які їдуть укладати зовнішньоекономічні угоди.

Однак під забороною на виїзд досі перебувають не лише бізнесовці, але й науковці, викладачі, вчителі й студенти.

Їм, на відміну від спортсменів, чомусь не дозволено покидати Україну задля стажування чи відвідання міжнародних наукових конференцій, симпозіумів та круглих столів. Які, своєю чергою, є неодмінною частиною навчання і професійного зростання.

І це при тому, що, згідно з законом, науковці, викладачі, вчителі та студенти мають відстрочку від призову, тобто фактично не підлягають мобілізації.

Однак вони все одно обмежені у праві на свободу пересування – без жодного логічного пояснення з боку влади, яка шостий місяць не може привести до ладу власні заборони.

Ось і гасають поліцаї галявинами Карпат за спудеями без трусів.

Читайте про це першій частині.

Очевидно, Київ в такий спосіб хоче показати, що спорт і шоубізнес йому важливіші за освіту і науку: бо ж спортовцями та гуртам, і самому 95‑му Кварталу на виїзд з України табу нема.

Понова

Поки готувався до публікації це матеріал, під тиском небайдужої громадськості та величезним розголосом про це кричуще турне 95 Кварталу — його було скасовано «на невизначений термін»

Про питання мови щодо «президентського шоу» ми вже навіть й не поминаємося: зрозуміло, що їм далі «язик» в головах!

Що і не дивно, якщо зважити, же дехто з (п)резидентів ще не так давно лупав своїм «бананом» по роялю – розважаючи, умгу, «клятих москалів».

Дикунські способи призову в Україні дійшли вже навіть і до сторінок американського часопису The New York Times, який присвятив цій темі розлогий матеріал.

Практика роздавання повісток де тільки заманеться, за словами автора статті у провідній американській ґазеті, перетворилася на гру в котика та мишку між рекрутерами і потенційним призовниками, які намагаються їх уникнути.

Так, 29‑річний Денис з Харкова розповів американському виданню, що знає хлопців, які навіть не виходять з квартир, бо бояться отримати повістку. Але водночас йому відомо чимало людей, які хочуть воювати, але їм відмовляють через якісь суто бюрократичні, надумані заковики.

Згадав NYT і про петицію до президента Зеленського, де підписанти закликали відмовитися від «засіювання» повістками на блок‑постерунках, заправках та інших місцях згромадження людей.

— Є багато бажаючих і мотивованих людей, які мають досвід бойових дій, але не можуть записатися до війська, тому що в багатьох місцях набирали людей без досвіду, просто на вулиці – цитує документ The New York Times.

Попри те, що ця петиція швидко зібрала далеко більше за необхідних 25.000 підписів, Зеленський, лагідно кажучи, викашлявся на звернення, написавши розлогу бюрократичну відписку і нічого конкретного.

А перед цим було цілих дві петиції про зняття обмеження виїзду заграницю чоловікам 18‑60 років – в травні та червні!

Кожна з них набрала близько 28 тисяч підписів.

І шо? Та нічо…

Відає американський часопис і про антиповісткові телеґрам‑канали, які запустили як в Харкові, так і ві Львові.

— Лише знаючи свої права, можна захистити себе та свою родину! – цитує видання одну з Львівських телеґрам‑спільнот. – Наша мета – не допустити необґрунтованих викликів [у військкомати].

Однією з ключових проблем теперішніх «ловів» на призовників NYT вважає її повну логічну незрозумілість та непрозорість.

За словами ексюрконсультантки Верховного Головнокомандувача Євгенії Рябеки, яку цитує видання, кожному місцевому військкомату встановлено «план» щодо кількості рекрутів, але цифри є «повністю секретною інформацією».

Оооо! Направду: «Совок – ти невмирущ! Ти ганяєш тищі призóвних туш!»

У підсумку, непродумана система «забривання в москалі» призводить до того, що в одному і тому ж самому бойовому відділку опиняються як вже досвідчені, добре навчені та високомотивовані вояки, так і люди, просто цапнуті на вулиці з повною відсутністю будь‑якої спонуки воювати.

А це, на думку Нью Йорк Таймз, тільки розгойдує стійкість ЗСУ.

Існує розчарування системою, яка відмовляє тим, хто хоче воювати, натомість забирає інших, які не мають ні бажання, ні кваліфікації, – зауважують навіть американські кореспонденти!

Згадали в NYT і про вже знаменитий допис бойового командира, майстер-сержанта Валерія Маркуса, який ЗУНР цитував за тиждень до публікації в американському виданні.

— Такою орґанізацією процесу призову, держава принижує і демотивує бійців, які свідомо пішли на службу жертвуючи своїми інтересами, ба, навіть життям. Військкомати поставили цих людей в один ряд з тими, кого кинули на службу у вигляді покарання. Це просто принизливо. За такої системи набору рівень якості мобілізованих настільки низький, що від них більше проблем на фронті, ніж користі. Ще не чув від жодного сержанта чи офіцера про задоволеність великою кількістю невмотивованих та неякісних бійців. З усієї маси, якою військкомати закидують армію, притомних не більше 10-15%» – правдиво написав український військовик.

— На додачу, в поточний момент не передбачено ніякої процедури звільнення військовослужбовців за ганебну поведінку. Тобто непоодинокі випадки, коли командир отримує в своє розпорядження відвертий непотріб, який саботує виконання наказів і здатен у будь-який момент перейти у статус дезертирів, залишивши позиції та підставивши інші підрозділи. Нажаль, мені доводилося стикатися з подібними ситуаціями особисто, і це коштувало життя моїм друзям. При цьому всьому, командир нічого не може з ними зробити! Позбутися їх неможливо, застосувати силу: подадуть в суд, – цитує NYT сержанта Маркуса.

Відповідь офіційних речників для нью‑йоркців щодо цього всього була вбивчо стислою: «Це внутрішня справа України».

ОК. А як фільмики сльозливі записувати на цілий світ – то небо закрийте, то літаки з далекобійною артилерією нам дайте – це чия «внутрішня справа», га?

Під кінець варто згадати ще один «моментик» у матеріалі американського видання.

Офіцер з вербування Олександр в Харкові, де лише 25 км до кордону з московщиною, розповів кореспондентам NYT, що траплялися випадки, коли йому чоловіки, яким хотіли вручити повістки, кричали у відповідь:

— Я не хочу служити! Україна навіть не справжня країна!

Тепер, принаймні, зрозуміло, чому більшість чоловіків‑східняків призовного віку тепленько влаштувалася поближче західної границі в Галичині, Волині, Підкарпатті та Буковині – і на військовий облік не стають, й «повісткова жандармерія» їх не смикає.

Ну бо що хотіти від тих, хто каже, що Україна – то несправжня країна?

Ліпше виловлювати тих інфантильних, хто «всьо житє» вірив в Україну, плекав її, розбудовував, – а теперка ще покладе свою голову «за Батьківщину», й на цім, нарешті, настане логічний кінець.

Але чий?

В леґендарному польському фільмі «Пси» герой Боґуслава Лінди, колишній польський КҐБіст при вступі на службу до «нової, демократичної» поліції вимушений відповідати на запитання комісії, складеної з… колишніх комуністичних функціонерів.

Діалог звучить так:

– Чи готовий пан відстоювати правовий порядок оновленої, демократичної Республіки Польща?

– Безсумнівно, до самого кінця... мого або її...


Щоб першим дізнаватися новини із Західної України, Польщі та світу, приєднуйтесь до Телеграм-каналу ЗУНР


Поширити:

Опитування

Військо Польське перемогло у Варшавській битві завдяки...