Західна Україна за минулий тиждень: «Переворот» у Львівській обласній раді та атаки на Українську православну церкву в усьому регіоні

На території Львова більше не залишилося жодної культової споруди канонічної Української православної церкви. Останній храм показово зруйнували напередодні Благовіщеня із застосуванням будівельної техніки.

Партія Порошенка опинилася в опозиції і у Львівській облраді

Голова Львівської обласної ради Ірина Гримак, представниця партії екс-президента Петра Порошенка «Європейська солідарність», на позачерговій сесії 6 квітня прозвітувала перед депутатами за два роки роботи на посаді. Депутати більшості фракцій, у тому числі колишні союзники, жорстко розкритикували її діяльність. У результаті роботу голови Львівської облради визнали незадовільною. Після цього почалася процедура таємного голосування, що завершилася звільненням її з посади.

У своєму майже годинному звіті Гримак говорила про загальні досягнення Львівської області, розподіл і використання коштів обласного бюджету на різні галузі та обласні програми. Серед найбільших здобутків за час воєнного стану назвала звернення облради до міжнародних партнерів про надання підтримки Україні, а також організацію гуманітарного штабу.

«На жаль, ми з вами потрапили в таку каденцію, коли в 2021 році був ковід, а у 2022 році і зараз є війна. Вірю, що 2023 рік буде переможним. Але це нас не зупинило – обласна рада як інституція існує, депутати працюють», – підсумувала свій звіт голова облради.

Виступ Ірини Гримак про всі сфери життя області більше нагадував звіт керівника Львівської обласної військової адміністрації (ОВА). Про це згодом зазначили чимало депутатів з різних фракцій. Зокрема, однопартієць Ірини Гримак, депутат від «Європейської солідарності» Олександр Ганущин (сам колишній голова облради) навіть нагадав їй, «що вона поки що не є головою Львівської ОВА».

Думку більшості депутатів висловила Наталія Галецька від партії «Голос», яка назвала звіт «твором на тему: «Як жила Львівщина за останні два роки». «Ми обирали вас як лідера, який буде пропонувати ідеї, які ми будемо підтримувати», – зазначила депутатка. Вона попросила Ірину Гримак назвати три ініціативи, запропоновані нею на розгляд Львівської облради у минулому році, але відповіді так і не отримала.

Засідання продовжилося жорсткими запитаннями і критикою роботи Ірини Гримак з боку депутатів більшості фракцій, навіть від колишніх союзників з коаліції – партій «Слуга народу», «Батьківщина» і «За майбутнє». Схвальних відгуків щодо роботи Ірини Гримак прозвучало дуже мало. На її підтримку висловилися деякі однопартійці з фракції «Європейська солідарність» (ЄС), а також депутатка від «Української галицької партії» Марія Кульчицька-Волчко, відкликана своєю політичною силою за порушення партійної дисципліни. Як заслугу Ірини Гримак депутатка відзначила, що та є першою жінкою на цій посаді, і «так чи інакше дає собі раду».

Після обговорення звіту 47 депутатів облради визнали незадовільною роботу Ірини Гримак. За це рішення проголосували представники семи із дев’яти фракцій обласної ради, крім ЄС та «Української галицької партії». За ініціативою третини депутатів розпочалася процедура дострокового припинення повноважень Гримак. За даними лічильної комісії, із 80 депутатів отримали бюлетені 49 депутатів. «За» проголосували 48 депутатів, проти – один. Фракція «Європейської солідарності» не брала участі в голосуванні.

Гримак очолювала Львівську обласну раду з 1 грудня 2020 року. У 2015-2019 роках з перервою вона працювала заступницею голови Львівської обласної державної адміністрації, яку тоді очолював Олег Синютка. Відтепер вона залишається звичайною депутаткою облради від фракції «Європейської солідарності».

За даними львівських журналістів, напередодні сесії Львівської облради у ресторані «Кабінет» відбулася «таємна вечеря» Ірини Гримак, її партійного боса Олега Синютки (відповідає в ЄС за Західну Україну) та двох місцевих олігархів, які раніше підтримували Петра Порошенка, – Григорія Козловського і Олександра Свіщова. Гримак начебто просила дозволу піти у добровільну відставку, проте отримала наказ боротись (ганьбитись?) до кінця. За це їй було обіцяне прохідне місце в списку «Європейської солідарності» на парламентських виборах, які невідомо коли відбудуться.

Сам же Синютка після зняття Гримак з посади заявив, що «особи, які зробили усе можливе й усіма можливими способами аби не допустити прийняття звернення про повернення виплат нашим воїнам, організували помсту голові від ЄС, яка захищала інтереси наших військових».

«Влада розправилася з Іриною Гримак, головою Львівської облради від ЄС. Зробила це цинічно і безцеремонно. Пообіцяли по тридцять срібників тим, хто не має стержня, знайшли одного засліпленого жадобою помсти і заляканого відповідальністю за корупцію і в наших рядах» – написав Синютка в соцмережах, натякаючи на Ганущина.

Заява була просякнута відчаєм, адже представник Порошенка в Західній Україні чудово розуміє, що тепер фракція ЄС у Львівській облраді скоротиться ще на кілька депутатів, які точно не захочуть бути в опозиції, намагаючись влаштувати своє подальше безбідне співіснування з новою більшістю облради. Але найбільш відчутною стане втрата останнього спонсора осередку ЄС на Львівщині – Свіщова, який втомився гратися у політику під проводом Синютки, а хоче спокійно втримати всі свої бізнеси.

Наразі головним претендентом на посаду голову облради вважається Ростислав Добош з партії «Голос». Проте у в.о. голови – представника «Батьківщини» Євгена Гірника – теж можуть з’явитись амбіції піти на підвищення, як і у ще одного заступника голови облради – «слуги народу» Юрія Холода. Крім того, як вже писав ЗУНР, посада голови Львівської облради давно розглядається губернатором Максимом Козицьким як запасний плацдарм, якщо йому не вдасться піти на підвищення в Київ. Тому питання з обранням нового голови може затягнутись як мінімум до вересня, коли облрада знову буде змушена зібратись у сесійній залі, щоб не бути розпущеною.

Храми УПЦ продовжують захоплювати по всій Західній Україні

Напередодні згаданої вище сесії, 5 квітня, заступник голови Львівської обласної ради Юрій Холод очолив групу людей, які захопили головний храм Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) у Львові – Свято-Георгіївський кафедральний собор.

«Храм на вулиці Тараса Бобанича перейшов від московської церкви до Православної церкви України (ПЦУ). Тепер він називатиметься на честь святого Юрія Переможця. Отець Олег відправляє молебень за українське військо. Приходьте в неділю святити лозу», – написав Холод у Фейсбуці, опублікувавши відео церковної служби в практично порожньому храмі. У свою чергу, губернатор Максим Козицький написав у своєму Телеграм-каналі, що «вже найближчим часом ця церква стане Гарнізонним храмом ПЦУ».

А наступного дня за допомогою будівельної техніки було демонтовано останню культову споруду УПЦ МП на території Львова – дерев’яну церкву Святого рівноапостольного князя Володимира у районі Сихів. Вона стояла у дворі кам’яного Свято-Володимирського храму, спорудженого УПЦ МП на початку 1990-х, а пізніше захопленого підлеглими колишнього митрополита Філарета (нині храм у розпорядженні ПЦУ). Мер Львова 6 квітня відзвітував, що «за ці два дні ми завершили історію Московського патріархату в нашому місті».

«1. Самобуд на Сихові демонтовано. 2. Приміщення на Пекарській офіційно перейшло у користування Першого медичного об’єднання. Надалі там розвиватимемо реабілітацію для військових. Монастир ПЦУ, який там знаходиться продовжить своє служіння. 3. Храм на вулиці Бобанича тепер використовуватиме релігійна громада Православної церкви України. 4. Власниця приміщення на Антоновича розірвала угоду з Московським патріархатом. Ця парафія припинила богослужіння» – написав Андрій Садовий у Фейсбуці.

При цьому ввечері 6 квітня, напередодні Благовіщеня, на службу ПЦУ в Свято-Георгіївський (чи вже Свято-Юріївський?) собор у Львові прийшло тільки двоє людей – що й не дивно, адже більшість із тих, хто захоплювали храм, були не православними, а греко-католиками. Подібна ситуація і з собором Різдва Христового в Івано-Франківську, захопленому ще 28 березня, і зі Свято-Покровським собором в Хмельницькому, захопленим у минулі вихідні.

На Буковині, в селі Задубрівка, 5 квітня люди в балаклавах захопили місцевий храм Святого Архистратига Михаїла УПЦ МП. Прикметно, що в якості «тарану» було використано труну з полеглим на Донбасі Іваном Назарієм. Нападники болгаркою спиляли замки з бічних дверей храму, увірвалися туди з червоно-чорним прапором, побили настоятеля отця Віталія (він зараз у лікарні), а вірних УПЦ МП, які перебували в храмі, змісили пройти через «коридор ганьби». Весь цей час труна із загиблим стояла на землі в дворі храму…

А 6 квітня група з кількох десятків людей з принизливими щодо вірних УПЦ МП транспарантами оточила головний храм цієї церкви у Тернополі – кафедральний собор на честь Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Всередину храму увірвалися двоє неповнолітніх в чорному одязі і масках, які стали перед олтарем, синьо-жовтим прапором затуляли ікони і намагалися зірвати службу напередодні Благовіщеня.

Того ж дня портал Волинь.UA нагадав, що в червні 2004 року УПЦ МП отримала від російського Зовнішекономбанку 10 мільйонів рублів на добудову і реставрацію низки храмів, серед яких – згадані кафедральні собори в Івано-Франківську та Тернополі, а також кафедрального собору Всіх Святих Землі Волинської у Луцьку, який ще перебуває в стадії будівництва. Вочевидь, йдеться про обґрунтування і своєрідний анонс захоплення тих храмів, які ще перебувають в лоні УПЦ МП.

При цьому Православна церква України за підтримки держави готується зайняти Свято-Успенську Почаївську Лавру УПЦ МП. Як заявив 7 квітня в інтерв’ю порталу TeNews митpoпoлит Теpнoпільcький і Кpеменецький ПЦУ Неcтop, Синoд цієї конфесії пpизнaчив його cвященнoapхімaндpитoм Пoчaївcькoї лaвpи.

Зa cлoвaми митpoпoлитa Неcтopa, вони пpaцюють тaк само, як у випaдку з Києвo-Печеpcькoю лaвpoю. «Спoчaтку дoкументи, юpидичнa ocoбa, a пoтім вже ця юpидичнa ocoбa змoже пpетендувaти нa хpaми тa інші пpиміщення Пoчaївcькoї Лaвpи» – заявив він.

Журналіст нагадав, що ченці Василіянського ордену вимагають «повернути» Почаївську Лавру Українській греко-католицькій церкві, на що митрополит Нестор відповів:

«Якщo дивитиcя в іcтopичній пеpcпективі, хтo й кoли кopиcтувaвcя Святo-Уcпенcькoю Пoчaївcькoю лaвpoю, тo ми тут пoбaчимo і Київcьку митpoпoлію Кoнcтaнтинoпoльcькoгo пaтpіapхaту, ми пoбaчимo і Руcьку цеpкву, пoбaчимo гpекo-кaтoлицьку цеpкву, пoтім знoву Руcьку цеpкву. Тoбтo, як і вcя теpитopія Вoлині пеpехoдилa з oднoї деpжaви в іншу, тaк caмo і кoжнa деpжaвa, якa вoлoділa тією теpитopією, теж пpетендувaлa нa цеpкoвне життя. У cвій чac і Святa Сoфія булa в pукaх гpекo-кaтoлицькoї цеpкви, пpo щo вoни неoднopaзoвo нaгaдувaли. З іншoгo бoку, великі cвятині гpекo-кaтoлицькoї цеpкви теж певний пеpіoд були пpaвocлaвними, зoкpемa Унівcькa лaвpa, якa знaхoдитьcя нa теpитopії Львівcькoї oблacті».

Схоже, ієрарх ПЦУ просто не зрозумів, що публічно підтвердив очевидну річ: жодної окремої української православної церкви в історії не існувало.