«Польща прагне окупувати Західну Україну» або Для чого створюються фейки про фейки

Українські офіційні чинники повідомили, що спецслужбами викрито чергову російську пропаґанду начебто про аґресивні наміри Польщі окупувати Україну. Щоправда, факти, оприлюднені про цю пропаґанду і стиль їхнього подання викликає запитання: А чи була ця російська пропаґанда взагалі? Чи це радше знову імітація бурхливої діяльності таємних служб України? Такий собі фейк про фейк...

Для початку процитуємо офіційне повідомлення від Центру протидії дезінформації. Подамо його дослівно з першоджерела: щоби не було жодних перекручень та можливих інсинуацій з цього приводу:

#ЦПД_повідомляє: пропагандистські ресурси активізували наратив про начебто агресивні наміри Польщі окупувати Україну.

Публікації супроводжуються фейковими фото бюлетенів, в яких нібито мешканцям Львівщини  пропонують вийти зі складу України та стати частиною Польщі.

Спроби кремля просунути тезу про «польську загрозу» лунають від початку повномасштабного вторгнення і були неодноразово спростовані вищими посадовцями Польщі та України.

У травні цього року і.кива [Ілля Ківа – донедавна улюбленець і довірена особа ексміністра внутрішніх справ Авакова, відомий неординарною поведінкою та вчинками. З початком повномасштабної війни втік на Московію – прим. ЗУНР] стверджував, що поляки хочуть поглинути українську націю та загарбати Західні області України.

Польський реваншист та президент організації «Реституція Кресів» Конрад Ренкас відкрито заявляв, що Варшава має приєднати Волинську, Рівненську, Івано-Франківську, Львівську та Тернопільську області.

Ця нова інформаційно-пропагандистська «хвиля» істерії щодо нібито агресивних планів Польщі спрямована на руйнування українсько-польської єдності та скасування підтримки України.

Так, дійсно: є в Польщі пан Конрад Ренкас. Він є активним діячем в структурі «Реституція Кресів», яка жодним чином не належить до офіційних структур Польщі. Мало того, засновника цієї структури Матеуша Піскорского – було звинувачено польською ж владою в шпигунстві на користь Росії і затримано службою ABW (польський аналог СБУ) ще в 2016 році!

Правда, в 2019 році Піскорского таки випустили зі слідчого ізолятора під заставу в 200 тис. злотих і зроблено було це, по суті, на вимогу Групи ООН щодо свавільних затримань, але це вже інша історія: залишмо її самими полякам.

Тут цікавішим є інше: чи багато в тім самі 2016 році СБУ затримувала «русіш шпіонен» в самій Україні? А в 2017 році? А взагалі від 2014 року аж до 24 лютого 2022‑го: скільки було злапаних російських аґентів в Україні? Чи тоді було «не на часі»?

Зрештою, що тоді – вже від 24 лютого багато хто з затятих реґіоналів хутенько перемалювався на «жовто‑блакитно», як той самий одіозний Олександр Вілкул, який раптом у 2016 році писав в себе на ФБ:

– Готовы выехать из дома или отдать землю? Думали, что декоммунизация – это только памятники валить? Это еще и шаг к реституции. Прибалты, чехи, сербы это уже прошли. Об этом прямо говорят поляки. Они уже собрали более полутора тысяч пакетов документов на собственность в Украине. В частности, там описан почти весь центр Львова. Почитайте комменты под оригинальной статьей – гугл переведет. Там уже и про возврат территории, изменение границ, про Бандеру…

Дивно, що до цього Вілкула з боку жодних правоохоронних структур України не було питань ні тоді, ні тим паче зараз! Він зараз ледь не головний захисник та оборонець Кривого Року від російської аґресії, умгу!

Головне зараз: побільше синьо‑жовтих барв в стрічку накидати та постійно в «піксельці» і бронекамізельці малюватися на людях! Тоді – ти точно «наш», стопудово «патріот» й «захисник Вітчизни»! А не волонтер якийсь нещасний, якого можна грати в усі дзюри...

Згадали ми всує про таких перефарбованих лисів, як Вілкул тільки з огляду на те, що чомусь українські таємні служби подібних одіозних осіб не хотіли бачити ворогами України ні п'ять, ні десять років тому – і не бачать їхнє справжнє нутро досі.

Натомість служителі плаща й кинджала воліють поширювати інформацію про буцім якісь референдуми чи опитування, покликані відірвати Галичину чи ширше Західну Україну з лона Неньки – і прилучити їх до Польщі.

Офіційні чинники Польщі поспішили відгородитися від відомостей, оприлюднених українським Центром протидії дезінформації.

– Російська пропаґанда продовжує свої інформаційні атаки на Польщу, повторюючи брехню про нібито плани польської влади напасти на Україну й анексувати західну частину України, – написав у Твіттері уповноважений уряду з інформаційної безпеки Республіки Польща Станіслав Жарин.

Зрозуміло, що чогось іншого жоден офіційний польський речник і не міг заявити. Наразі попри всі зауваги до роботи польської влади – можна сміливо стверджувати, що ось кого‑кого, а дурних там точно нема: розкривати гучно якісь утаємничені плани!

Можна подумати, коли Ріббентроп з Молотовим підписали таємні протоколи 23 серпня 1939 року, то вони миттю побігли влаштовувати велелюдну прес‑зустріч з репортерами, як би не так!

До речі, анекдотично виглядають під твітом пана Жарина відгуки пересічних поляків, які прямо кажуть, жеби польський держслужбовець забирався геть зі своєю «бандерівською пропаґандою» і перестав, нарешті ґлорифікувати Україну! Звісно, що й Волинь‑1943 як тут було не згадати...

Але най їм грець, з тими відгуками поляків! Скорше за все, то все пишуть російські боти – ми ж добре про це давно знаємо.

Цікавіше таки розібратися, чому ж таки повідомлення Центру протидії дезінформації – скоріш за все, і є тією дезінформацією, якою нас постійно лякають?

Простіше кажучи, чому ця вістка, радше є фейком з боку українських таємних служб буцім як на російський «фейк»?

Нумо досліджувати лоґічний ланцюжок.

По‑перше, якщо проаналізувати всю подібну російську риторику за останні 15, а може і всі 20 років – то в ній ніколи й ніде не йшлося про якусь окрему «Львівську народну республіку»!!

Російська сторона завше оперувала тільки такими тямами, як «Ґалічіна» (рідше) та «Западная Украіна» (майже завжди).

Ось наочний приклад, як це виглядає на російських пропаґандистських ресурсах – даруйте вже за якість окремих знятків:

Подібних мап російський пропаґандистів можна подавати ще і ще! Але ні на жодній ви не знайдете якоїсь «Львівської народної республіки» чи подай натяку на якусь таку подібну формацію! Оперують тільки визначеннями «Галичина», «Волинь», «Західна Україна» і все! Подекуди ще можуть згадати «Закарпаття», але про «Буковину» вже ні: її «автоматом» записують до «Західної» тай по всьому.

Можуть ще Львів окремо згадати в цьому контексті, але не більше як місто, що є символом цілого краю – себто Галичини чи навіть цілої Західної України. Тобто щось на кшталт: кажемо Львів – маємо на думці «вся Західна Україна». Але навіть і це – надзвичайно рідкісні згадки.

Ось що є направду цікавішим, так це те, що російські пропаґандисти досі вважають Галичину і Волинь – за щось єдине ціле, неподільне. З їхніх наративів випливає, що так було завжди.

Воно й зрозуміло, чому: бо вони (російські пропаґандисти) чітко ведуть відлік Західної України від 1939‑го року – коли ці два, відчутно різні й мовно, і етнографічно, і навіть світоглядно реґіони були відхоплені від тодішньої Польщі та прилучені до «соборної» УССР.

Себто про якусь ЗУНР – Західньо‑Українську Народню Республіку, яка направду існувала в 1918‑20 роках, і яка, власне, й окреслювалася завжди як «Західна Україна» всіма іншими українськими чинниками – російська пропаґанда ніколи в життю не оперувала!

Відповідно, маємо «по‑друге», яке свідчить не на користь вже українських таємних служб. Пояснимо, чому.

Не є великою таємницею, що в саме з боку позірних українських націонал‑патріотичних сил впродовж майже всіх 30 років незалежности просувалася антитеза, мовляв, Польща хоче собі повернути «Львув, бо то єст польскє място».

Якщо підняти хроніку, скажімо, виступів того самого радикального ксенофоба Юрія Михальчишина, чи постійні акції ВО «Свобода» (раніше: Соціал-національна партія України – пряма алюзія на нацистську НСДАП) та інших доволі відомих місцевих політиків навколо Цвинтара Польських Орлят і скульптур левів при вході до нього, то неозброєним оком можна зауважити одну постійну річ:

– Завжди і повсюдно нагніталася антипольська риторика, але робилося то не від імені цілої Галичини, чи тим паче «Західної України» з Волинню включно, а лише від імені Львова!

Простіше кажучи, подібних пропаґандистських націонал‑істерик не спостерігалося ні в сусідніх Тернополі з Івано‑Франківськом, ні тим більше в Луцьку з Рівним!

Але чому ж саме цю вісь координат взяли й собі на озброєння вже київські контр‑пропаґандисти під орудою, зрозуміло, з боку СБУ та ГУР?

Судячи з того, що там служать або служили подібні кадри до Юрія Михальчишина, який після Майдану‑2014 року вже офіційно завербувався в СБУ, то не дивно, що в коридори служби була занесена антипольська риторика саме львівського взірця!

Умовно назвімо її «свободівською» – за іменем партії, що найгучніше її просувала. Безумовно, не одна ВО Свобода то робила, але дрібніші орґанізації головної скрипки там не грали, а більшість з них вже й перестала існувати.

З іншого боку: тільки в останніх пів року ми спостерігаємо, як та сама СБУ в своїх лавах «раптово» почала виявляти вже цілими десятками СБівців, що виявилися «русіш шпіонен». З ґенералами включно! Усі вони є вихідцями з східних реґіонів України: жодного службовця – уродженця Західної України серед перебіжчиків нема!

А знаючи загальну обізнаність, точніше – повну темряву в знаннях історії Галичини, а також інших країв, які заведено називати «Західною Україною» – можна безпомилково стверджувати, що в їхній підкорковій свідомості ота «Західна Україна» обмежується тільки Львовом, щонайбільше – Львівською областю.

Власне, саме східнякам і притаманне мислення сов'єцькими областями: ось чому вони й понаплоджували різні ЛНР/ДНР. Опинись на їхньому місці якийсь перший‑ліпший Галичанин – то він би з цего склепав би щось одне цілісне: умовно, «Донбаську республіку» чи подібне.

Що у висліді маємо?

Є українські таємні служби. В них не менше половини службовців – вихідці зі Східної України. А ті, котрі з Західної – ті або є вихідцями з ультранаціоналістичних сил, або ж їхніми симпатиками. А тому вони давно вже всотали у своє світобачення саме «свободівські» антипольські наративи.

Нагадаємо, що в цих наративах є тільки «польскі Львув», але й згадок не було ні про «польскі Тарнополь», «польскі Станіславув», ні тим паче про якийсь Чортків з Козовою.

Звідси ми отримуємо з боку СБУ постійно вісті про розкриття якихось мітичних «львівських сепаратистів», що збиралися проголосити «Львівську народну республіку».

Виглядає це напрочуд аматорськи, бо навіть горезвісний Віктор Медведчук – і той оперував саме цілими реґіонами, що мали цілком закарбоване науковцями історичне підґрунтя: ніде й ніколи з боку його пропаґандистських повідомлень (або тих, що приписують Медведчуку та його проєктам) не йшлося про жодну «Львів НР»!

Та що там Медведчук – сам Путін у своїй нагуділій статті «Про історичну єдність росіян та українців» – ніде не оперує жодною «Львів.НР»! Натомість тричі згадав «Галичину».

Як ми знаємо, на Росії слово «царя» – закон.

А це означає, що якби інформаційний вкид, описаний повище, готували саме московські підривні служби, то вони б й оперували значно ширшими поняттями – себто такими, як «Галичина», або ж в крайньому разі – «Західна Україна».

Що ж маємо за фактом? А маємо те, що знову вилазить якась ні з трясці знати відки «Львівська народна республіка»!

Вибачте, але таку дурню міг вигадати хіба отой СБУвець‑східняк, який ще й до всього є російськомовним в побуті. Ну або ж якийсь нарваний Михальчишин, який навіть для самої ВО «Свобода» виявився затоксичним!

До речі, це вже далеко не перша спроба з боку «таємних лицарів» в гонитві за імітацією своєї буцім як плідної контр‑розвідувальної діяльности – навішати посполитим локшину про якусь фантастичну «Львів‑еНеР».

В квітні 2019 року управління СБУ у Львівській області порушило кримінальну справу через опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) «Думки і погляди жителів Галичини: квітень-травень 2019 року».

М'ягко кажучи, дурисвіти з УСБУ у Львівській області назвали таке опитування «провокаційним і що містить ознаки сепаратизму».

Сказати, що дебіли – нічого не сказати. Так для того і робляться суспільні заміри, щоби тверезо виявляти та оцінювати потенційні небезпеки!

Як соціальне опитування може «містити ознаки сепаратизму», ну ось як??!!

Нагадаємо, що в згаданому опитування було зокрема запитання:

«Якою ви бачите долю Галичини?» – та варіанти відповіді:

1. У складі унітарної України в рамках чинної Конституції;

2. У складі унітарної децентралізованої України, де області та місцеве самоврядування отримують широкі повноваження і велику бюджетну самостійність;

3. Галичина повинна стати суб'єктом федерації у складі федеративної України;

4. Галичина повинна стати окремою незалежною державою, що включає Львівську, Івано-Франківську та Тернопільську області;

5. Галичина повинна приєднатися до Польщі.

Тоді Ґенеральний директор КМІС Володимир Паніотто підтвердив, що це опитування проводив саме КМІС і воно мало на меті навпаки виявити ознаки сепаратизму в Галичині.

– Це опитування проводили ми на замовлення тижневика «Дзеркало тижня». Воно навпаки мало на меті виявити прояви сепаратизму, якщо такі є у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. Тим паче, ми не поширювали його в інтернеті, а лише наші інтерв'юери особисто опитували людей, а вже вони його фотографували і публікували в мережі, – пояснив Володимир Паніотто.

За його словами, у 2014 році КМІС уже проводив подібне опитування на замовлення «Дзеркало тижня». На його основі тижневик опублікував матеріал під назвою «Песня о родине. Слова народные».

Пізніше КМІС опублікував свою заяву з цього приводу, в якій зазначено:

– Це не заклики і не пропозиція, а запитання. Яким чином ми можемо дізнатися про розповсюдженість сепаратистських настроїв, якщо не будемо задавати таких запитань? Якщо заборонити такого роду запитання, то ми не зможемо вивчати жодних негативних явищ у суспільстві. Мені здається, що такі дослідження найбільш корисні якраз СБУ і СБУ має замовляти такі дослідження, а не боротися з ними», – йшлося у повідомленні КМІСу.

Варто зауважити, що українські соціологи регулярно проводили заміри рівня підтримки сепаратизму чи автономії окремих реґіонів України. Наприклад, соціологічна група «Рейтинг» проводила такі загальнонаціональні опитування у серпні 2012 року і у березні 2014 року, схоже опитування проводив Центр Разумкова у травні 2015 року (.pdf).

У першій половині 2000-х років такі соцопитування регулярно проводились у Львові – наприклад, у грудні 2003 року 46% львів’ян у відповідь на питання соціологів про їхню реакцію на ймовірне приєднання України до союзу Росії з Білоруссю задекларували готовність боротися за «незалежну Галицьку державу».

Словом, як його не крути, але в гонитві за сенсацією в дусі жовтої преси – СБУ виставило тоді себе на посміховисько і таки визнало, що в цьому опитування не виявлено порушень.

Але в 2019‑му ще не було повномасштабної війни. Тому тоді КМІСу те опитування якось минулось. В нинішні ж дні є певний ейфор від бойових дій. З іншого боку: посполиті прагнуть скандального полювання за відьмами чи то пак ворогами народу.

А СБівці – насамперід Львівські – дуже не хочуть потрапити безпосередньо на фронт чи в гарячі міста на Сході й Півдні України.

Тому й потрібно показувати бурхливу діяльність, аби доводити свою коньче потрібність в глибокім тилу!

Ось вони й влаштовують як не маски‑шоу волонтерам, так розкриття створених в своїх же СБУвських кабінетах мітичних орґанізацій, що буцім як закликають до створення «Львівської народної республіки».

Чесне слово, вже б збігали до Медведчука в камеру повчилися, як треба реґoіни краяти – зак він в них сидів....

Тож дозволимо собі підказку. Наступного разу як будете готувати чергову фейкову провокацію, аби показати видимість роботи в Львові – то проконсультуйтеся для початку хоча б з обізнаними в історії цього краю людьми, чи що...

Ну або готуйте відразу байку про злапаних орґанізаторів, що готували «референдум» за «ГНР» – Галицьку Народню Республіку! Вже якось правдоподібніше виглядатиме, за оті ваші східняцькі ЛНРи...

В допитливого Читача може постати питання, а навіщо з боку українських таємних служб взагалі робити подібні вкиди?

Та з двох причин.

Перша (супутня): аби тримати Західняків «в тонусі»: раптом їм набридне ота мільйонна навали русско‑ізикої сарани з‑за Збруча? Передумов, звісно, для цього не має жодних, але вважатимемо це за превентивні заходи: на випередження.

Друга ж (основна) причина полягає в тому, що саме на Львівщині за останні пів року спец.таємники по вуха, даруйте, засралися в сфабрикованих справах проти волонтерів!

А тому, згідно приписів інформаційної боротьби, потрібно створювати якийсь «білий шум», який би сильніше перебивав та заглушував всі прогалини в їхній діяльності.

А в останні дні до цих прогалин що силовиків, що київської влади взагалі – додалася щей гучна історія зі студентами, яких на КПП «Шегині» побили й нахабно принижували на їхню вимогу арґументувати, на яких ЗАКОННИХ підставах їх не випускають на навчання за кордон.
____________________

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Втім, ще є третя навіть не причина, а чинник, якого на цю мить зовсім не враховують українські шпики. Вони зараз виходять тільки з тієї парадиґми, що різні «Львів.еНеРи» обов'язково створюються лише і тільки «російськими пропаґандистами».

При цьому забувають про просте й одвічне правило політики:

– Не має вічних друзів і вічних ворогів! Є лише вічні інтереси!

За останній 31 рік, на жаль, так і не було ніким озвучено, який є саме український «вічний інтерес», які його засади та мірило.

Проте це не означає, що такі інтереси є тільки в Москви, а в інших сусідів довкола їх начебто взагалі нема. Навіть не так. Останнім часом, окрім російської аґресії, постійно прямо чи натяками говориться, скажімо, про бажання Угорщини «повернути собі Закарпаття».

Що ж, можливо. Може й дійсно, в якісь гарячій будапештській голові такі мрії і є. Рівнож як і братиславській: чому ні? Частина Закарпаття як край Подкарпатська Русь до червня 1945 року входила то тодішньої Чехословацької республіки.

Румунія також ще є: мабуть, в Бухаресті такb знайдеться хтось, хто не проти, нарешті, воз'єднати Буковину.

Але всім цим гарячим головам зрозуміло, що їхнім країнам точно буде не під силу втілити ці мрії. Принаймні, не тепер, і ні в найближчі рочків 10.

А ось кому значно реалістичніше здійснити мрії, так це найбільшому Західному сусіду України. Бо там є і порівняно сильніша за перелічені країни економіка, а про збройні сили можна й взагалі не поминатися: в жодне порівняння не йде Польща з мадярами, словаками та румунами!

Проте збройні сили – це не варіант нині. Легше і значно менше затратніше зробити «м'яке» поглинання територій та населення. 

Поки офіційна що українська, що західна преса кпинить російські квазіреферендуми на Донбасі та Таврії – Польща ці «референдумні» технології собі точно мотає на вус. Скажімо, для Волині і Галичини. А в перспективі коли добре піде – то й для Поділля так само: чому ні?

Якщо добре справу розвернути, то Варшаві навіть не потрібно друкувати «бюлетені». Власне, під час подій в Донецьку та Луганську в 2014 році саме місцеві «активісти» задавали тон подіям, вже тоді пропонуючи Москві прийняти Донбас у склад Росії. Різні російські танки, зброя і подібне – то вже було пізніше. Спочатку ж були саме місцеві антимайданні активісти. Якщо раптом хто підзабув.

Станом на сьогоді в Галичині та Волині подібних чисто «пропольських» настроїв нема. Натомість є щоденні похорони загиблих. Зрозуміло, що всі ці пів року гинуть найбільше мотивовані воїни, які першими зголосилися йти воювати за Схід і Південь в складі ЗСУ або ТерОбороні. Природньо, що кількість таких людей тільки зменшується.

А хто ж залишається? В живих залишаються ті, хто якраз найменше хоче воювати. Статистика охочих чоловіків призовного віку в той чи інший спосіб перетнути кордон і виїхати на Захід – тільки збільшується.

Грубо кажучи, поки «романтики» гинуть та калічаться на війні – питома вага «праґматиків» тільки збільшується. Якщо додати сюди ще й параметр, що галичини і волиняни само по собі люди хазяйнуваті, то рано чи пізно – а зростання «втоми від війни» рухається в часі тільки по висхідній, і ніяк інакше! – може в їхніх головах закрастися думка:

– А може й дісно: ну його? Довбемося тут десятиліттями, довбемося «за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ!»; найліпших синів та доньок віддаємо вже як сто літ – а ніяк не годні зрушити того воза! Завше мусиш їхати на заробітки до тоїж самої Польщі або й далі...

А далі йде знову таки праґматична оцінка: якщо припустити, що якоїсь миті раптом Галичина та Волинь входять до складу Польщі, то не потрібно буде вдаватися до різних викрутасів, часто, будьмо відверті, навіть шахрайських, аби отримати «карту поляка», «карту сталеґо побиту», і таких інших перехідних статусів.

Тут тобі відразу – хлоп! – і жаданий европейський (польський) паспорт, що миттю відкриває можливість легально працювати не лише в Польщі, а й в Італії, Німеччині, Норвегії, і так далі.... Без візи в самі США можна їздити!

Але головне – що на цих теренах миттю припиниться свавілля ще сов'єцьких за духом та стилем роботи ваєнних каміссаріатоф! Та взагалі не потрібно буде вже воювати за якийсь далеких і ментально чужий Донбас!

Тому можна спрогнозувати, що рано чи пізно настане та переломна мить, що варто буде Варшаві кинути тільки натяк на те, мовляв, а чи не воліли би ви до нас – як відразу знайдуться активісти і добровольці, що на місцях р'яно візьмуться за орґанізацію референдуму «про воз'єднання», але тільки тепер вже назад: як воно було до 1939 року!

Не виключено, що в ролі таких активістів‑орґанізаторів виступлять і нинішні чиновники на місцях, з якими під різними гуманітарними і благодійними приводами та місіями польські урядники плідно розвививають, як то кажуть, «горизонтальні» зв'язки на місцях.

Здавалося б, навіщо все це нинішній Польщі, яка і без того отримала приріст приблизно в 4 млн осіб з України?

З одного боку: «повернення кресув всхудніх». Але територія  тут не головне. Хоча вона додала б Польщі геополітичної значущості в Европі – це безсумнівно.

Набагато важливішим буде новітній «обмін населенням»! Ні, помилки «операції “Вісла”» враховані, тому мова не про це. Йдеться вже про інше.

Польська влада зможе на законних підставах відправити додому, позбавивши різного роду допомог та привілеїв, мільйони українських «біженців», які приїхали до Польщі саме з Волині та Галичини. Ми ж згадували, що люди звідси – метикуваті та хазяйновиті, еге ж?

А це вже мільярди заощаджених злотих «автоматично». Можливо, під цей шумок і когось з найменш потрібних східняків відправлять на Неньку: старих, немічних, непрацездатних і не годних до народження дітей за віком.

Звичайно, Варшаві доведеться вкладатися в розвиток «повернених земель», але народ там буде насамперед радий стабільності, чудово розуміючи, що навіть після 30 з лишком років перебування у складі ФРН Східна Німеччина все ще не досягла середньо-німецького рівня достатку й досі перебуває на межі депресивности.

А що ж Київ?

Хммм, а хто його питатиме? Як то кажуть, останнх 100 літ не питали, то чого раптом би зараз почали? То по‑перше.

По-друге, втративши запілля у вигляді Волині та Галичини, а також значну частину ВПК й енерґетики, а головне – багатомільйонний мобілізаційний ресурс західняків – київській владі доведеться якщо не капітулювати, так точно стати згодливішою з... тією ж самою Москвою.

Втім, хто з нинішнх СБівців розглядає такі далекосяжні ймовірні комбінації?

Їм простіше взяти їкогось безпритулу десь на Рясному‑2 й голосно прозвітувати, що злапали «російського пропаґандиста, який заликав до «Львів.еНеР»...