Любомир Романків: Галичанин, на якому IBM та Apple заробили мільярди

17 квітня 1931 року народився Любомир Романків. Потрапивши після війни до Північної Америки, він винайшов ключову технологію комп'ютерного «жорсткого диска». Проте заробили на цьому корпорації, а не сам винахідник.

Любомир Романків народився у Жовкві в родині місцевого адвоката Івана Романківа, колишнього офіцера легіону Українських січових стрільців та Української Галицької армії (збройні сили Західно-Української республіки). Щоправда, у бойових діях доктор права Романків участі не брав, займаючись в армії пропагандою та агітацією. Мати Любомира була шкільною вчителькою, керувала «Союзом українок» у Жовкві.

Іван Романків також був активним учасником українського руху. Він очолював місцеві товариства «Рідної школи» та «Просвіти» у Жовкві, був функціонером партії УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання). Коли у вересні 1939 року Волинь та Галичина були приєднані до СРСР, батько нашого героя ховався у знайомих у містечку Угнів.

З приходом нацистів у 1941-му Іван Романків почав працювати адвокатом у місті Белз, куди перевіз сім’ю. Саме там Любомир вступив до організації «Виховні спільноти української молоді» – під цією вивіскою у дистрикті Галичина діяла тоді скаутська організація «Пласт».

Наприкінці липня 1944 року під час Львівсько-Сандомирської операції радянські війська зайняли Белз. Родина Романківих вирішила втікати слідом за німцями. Ось як про це згадував Любомир Романків в інтерв'ю «Радіо Свобода» у 2021 році:

«Коли ввечері прийшли радянські війська, то вже вночі з’явилися списки тих, хто має бути розстріляний наступного ранку. У списках був мій батько, який працював адвокатом. Його встигли вивезти за річку Солокію до Угнева, де саме затрималися німці, і так мій батько врятувався в німецькій частині. А нас – мене, сестру та маму, – вивезли наступної ночі».

Романківи перебралися спочатку до Словаччини, а згодом до Австрії, де оселилися в горах біля Зальцбурга та прожили там до кінця війни. Звідти вони переїхали до Мюнхена, де Любомир вже офіційно вступив до «Пласту». У 1948 році сім’ї вдалося зв’язатися зі родичами, які жили в канадській провінції Альберта, і домогтися дозволу переїхати туди. Квитки на корабель до Канади купив Романківим Червоний хрест.

В Едмонтоні Любомир Романків навчався у католицькій школі, де було чимало учнів українського походження. Після німецької школи фізику та математику він знав краще за будь-якого канадського випускника, а вивчити англійську мову юнакові допомогла старанність.

Здобувши атестат зрілості, Любомир хотів стати архітектором, але це навчання було дорогим, і він пішов до Університету Альберти на хімічну технологію. З сорока двох студентів він за успішністю виявився другим. Здобувши диплом бакалавра в 1957 році, рік працював на хімічній фабриці, піднявся від інженера до заступника директора, але хотів продовжити навчання.

Декан факультету, оцінивши здібності свого випускника, дав йому рекомендацію до кращих вишів Америки, і того прийняли у знаменитий МТІ – Массачусетський технологічний інститут. Там Любомир Романків закінчив магістратуру, а 1962 року став доктором наук у галузі металургії та матеріалознавства.

Вибираючи роботу, він подав резюме до 16 фірм, які займаються модною тоді електронікою. Згода надійшла від усіх, але вибором Любомира Романківа стала всесвітньо відома корпорація IBM, де він пропрацював до 2017 року. Багато років Романків керував Центром електрохімічних технологій та мікроструктур у ключовій дослідницькій структурі IBM – Центрі імені Томаса Вотсона (Нью-Йорк).

Романків відразу націлив себе на вирішення однієї з головних проблем тодішніх комп’ютерів – пристроїв запам’ятовування інформації. У ті часи комп’ютерні диски пам’яті в діаметрі мали більше метра, коли вони оберталися зі швидкістю 3000 обертів за хвилину, тремтіла земля. Щоб диски нормально працювали, їх встановлювали на бетонну основу. Крім того, магніти для запису інформації робили вручну, намотуючи мідний дріт на спеціальні осердя.

«Я тоді почав працювати над тонкими магнітними плівками, які б могли записувати інформацію на диску. Чим менша голівка, тим менший той пункт, який ви записуєте на цифровій точці. І коли я знайшов спосіб літографії, то зміг продовжувати їх щоразу зменшувати. І кількість інформації, яка може записуватися на диску, збільшилася не в один, п’ять чи десять разів, а від одного мільйона до шести порядків разів, тобто до секстильйону інформації на квадратний дюйм», – згадував Романків у 2021 році в інтерв’ю київському виданню НВ.

Тонкоплівкові магнітні голівки для жорстких дисків, винайдені Романківим в 1974 році, прискорили запис інформації в мільйони разів і повністю змінили виробництво комп’ютерів. «Це стало проривом в індустрії, яка щорічно генерує понад $35 млрд», – йдеться на сайті Національної зали слави винахідників США.

Спочатку IBM хотіла ставити нові голівки тільки на диски з діаметром 25 см, і використовувати їх у звичних стаціонарних комп’ютерах. Романків суто на пробу створив маленький дисковод, лише 5 дюймів (12,7 см) діаметром. «Стів Возняк був одним із тих, хто купив у нас такий п’ятидюймовий диск і, як він сам сказав, у своєму гаражі поєднав процесор із цим диском. Він це показав Стіву Джобсу, а той умів добре продавати. Так з’явився Apple», – говорив Романків. При цьому його рідна корпорація IBM «дозріла» до персонального комп’ютера лише через два роки.

Після свого найбільшого винаходу Романків не зупинився на досягнутому. Зокрема, він винайшов технологію паяння мікроконтактів на комп’ютерному чипі та технологію формування багаторівневих з’єднань. «Ми разом із Любомиром працювали над розробкою цієї технології та випустили її на ринок – тепер це є в кожному комп’ютері на планеті», – розповідала винахідниця дослідницького центру IBM Лілі Деліджіані.

У 1997 році IBM оголосила про повномасштабне виробництво чипів з використанням мідних міжз’єднань, хоча раніше використовувалися алюмінієві. «Мідь вважалася вбивцею напівпровідникових пристроїв, – цитує Романківа сайт IBM. – Загальноприйнятою думкою було триматися подалі від міді». 1998-го IBM почала впроваджувати цю технологію в лінійку мікропроцесорів PowerPC, а 1999-го представила перший корпоративний сервер з «мідними» чипами, що збільшило продуктивність на 50%. Нині використання міді є стандартом комп’ютерної промисловості.

В останні роки Романків працював у IBM над підвищенням ефективності сонячних панелей та має кілька патентів, пов'язаних із цим. Усього ж на рахунку винахідника понад 90 американських патентів та 150 наукових праць. «Коли ви вмикаєте комп’ютер – починають працювати 7 моїх патентів, наберете одну літеру – це ще 7 патентів», – наводив він наочний приклад використання його винаходів.

За свої винаходи вчений отримав безліч нагород, серед яких найпрестижніші – Золота медаль Перкіна для хіміків та премія Лібермана для інженерів-електриків. У березні 2012 року Любомир Романків разом із Стівом Джобсом був уведений до Національної зали слави винахідників США. З людей, які народилися на території нинішньої України, у цій залі знаходиться лише Ігор Сікорський.

Але незважаючи на те, що ім’я Любомира Романківа стоїть майже на сотні патентів, їхніми власниками є корпорації, насамперед IBM, які й заробляють на них мільярди доларів. Сам Романків, хоч і був дуже високооплачуваним співробітником, у розряд мультимільйонерів так і не потрапив.

Хоча він все життя наголошував, що є українцем, в незалежній Україні йому ніколи не пропонували роботу, про що з гіркотою говорив сам винахідник. При цьому Любомир Романків отримував пропозицію роботи у Києві, коли 1980 року приїжджав до СРСР. Тоді він побував не лише у Києві, а й у Львові, де йому навіть організували закриту зустріч із викладачами місцевих вишів.

Натомість після 1991 року в Україні Любомир Романків здобув славу як керівник «Пласту» – він очолював Головну раду цієї організації у 1987-1994 роках, після цього багато років був заступником голови ради зі зв'язків зі Всесвітнім скаутським бюро, а у 1997-2016 був «начальним пластуном». Саме Романків ще до проголошення незалежності України поставив завдання розгортання «Пласту» на всій її території (до того організація діяла здебільшого у Галичині) та організував системне фінансування цього проекту у перші роки. Після нього цю ініціативу підхопив Богдан Гаврилишин.

З початку 1990-х Любомир Романків приїжджав на Україну майже щороку, аж до 2013-го, коли лікарі заборонили йому перельоти. 2020 року Володимир Зеленський нагородив винахідника Орденом Ярослава Мудрого V ступеня – за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, розвиток міждержавної співпраці та плідну громадську діяльність. Нагороду він отримав у Генконсульстві України у Нью-Йорку.

«Я вважаю себе українцем. Ніяк інакше! Я маю і канадське, і американське громадянство, але це не означає, що я себе вважаю американцем. Так, я себе вважаю американським громадянином, я себе вважаю канадським громадянином, бо маю паспорти. Проте душею відчуваю, що я українець. Коли я приїжджаю в Україну, я відчуваю, що я у своїй країні, де я народився і де все мені рідне», – сказав Романків «Радіо Свобода» у день свого 90-річчя.

На той час Любомир Романків доживав свій вік у будинку для літніх людей під Нью-Йорком, де великий винахідник і помер 28 червня 2024 року. Через місяць на його честь було перейменовано одну з вулиць у Львові. У рідній Жовкві, почесним громадянином якої Романків став ще 2013 року, вулиця його імені з’явилася ще за життя винахідника, 2022-го. Премії чи стипендії імені Романківа в Україні досі не існує.