Юрій Федькович: «Буковинський Кобзар», який уникнув долі Оскара Уайльда

8 серпня 1834 року у сім'ї польського шляхтича Адальберта Гординського де Федьковича народився син Осип. Він увійшов в історію як український письменник Юрій Федькович, хоча перший свій текст опублікував німецькою.

Юрій Федькович упродовж життя неодноразово змінював не лише заняття, але й ідентичності. Народився він у містечку Сторонець-Путилів (нині Путила Чернівецької області), у буковинській частині Гуцульщини. На той час Буковина входила до складу австрійської провінції Королівство Галичини та Володимирії (тобто Волині), і з кожним роком володарювання Відня цей край ставав усе більш багатонаціональним та багатоконфесійним.

Батько майбутнього письменника, небагатий польський шляхтич із Галичини Адальберт Гординський де Федькович герба Сас, служив управителем в одному з місцевих маєтків. Він був імперським патріотом, і в сім'ї розмовляли лише німецькою мовою. Молодший син Осип-Домінік був хрещений у католицтві, хоча його мати Ганна Ганицька, русинка та дочка православного священика, з дитинства називала сина Юрієм.

«Народився він у цісарській землі Буковині, де мешкає чимало українського народу. По підгір'ю народ цей подібний до мови і звичаїв до того, що живе в Подільській губернії. Горами в Буковині люди живуть і говорять трохи інакше і називаються гуцулами», – писав пізніше в біографії Федьковича Михайло Драгоманов. Сам же письменник у першій автобіографії (1861) ще розмірковував про свою етнічну самоідентифікацію – «ци я русин, ци не русин», при цьому відзначивши важливість для себе зв'язків з німецькою культурою.

Власне, освіту Осип отримав саме німецькою мовою – спочатку у приватного вчителя та брата матері Івана Ганіцького у селі Киселиці, згодом – у Чернівецькій 4-класній реальній школі. Він закінчив там лише 2 класи, і в 1848 році, коли в Австрії почалася революція, а на Буковині було введено воєнний стан, 14-річний Федькович утік до сусідньої Молдови.

У місті Нямц (нині Румунія) він став помічником землеміра – як герої роману Франца Кафки «Замок». Пізніше Йосип переїхав до Ясс, де познайомився з німцем Рудольфом Роткелем, художником-портретистом. Роткель дуже сильно вплинув на юнака, причому як у плані художніх, так і, судячи з усього, сексуальних уподобань. «Вся душа цього великого, незрозумілого мужа була чистою, правдивою поезією, він і мою душу нею так наситив, що нині всі пекельні муки мені той чудотворний скарб вирвати вже не здатні», – писав Федькович у згаданій автобіографії.

Осип повернувся до Чернівців у 1852 році, і батько одразу ж вирішив віддати сина в армію Австрійської імперії, хоча це й обійшлося йому у 120 золотих гульденів (родина могла прожити за ці гроші рік). Хлопець пройшов усі необхідні випробування, і був зарахований у чині єфрейтора-гренадера до складу 41-го Буковинського піхотного полку, набраного переважно з буковинських та галицьких русинів. Полк деякий час проходив службу на території Трансільванії (нині Румунія), в 1859 був висунутий до Італії у зв'язку з початком Сардинської війни, але в бойових діях участі не взяв.

Проте короткий похід до Італії став знаковим для Федьковича. По-перше, напередодні йому було присвоєно звання поручика. По-друге, саме в цьому поході він написав перший вірш русинською мовою – «Нічліг», в якому була відображена туга солдата рідним домом. До того він писав лише німецькою, першими його творами були балада і романтична розповідь «Der Renegat». Примітно, що спочатку тексти русинською мовою Федькович писав латиницею, близькою до хорватської.

Наприкінці 1859 року 41-й Буковинський піхотний полк перевели до Чернівців. «Недовго жив він там, але й цього вистачило, щоб із нього виробився свідомий українець і дозрів його талант. Жив він дуже солідно, з офіцерами поза службою не сходився, а перед жінками був дуже сором'язливий», – напише Осип Маковей у «Життєписі Юрія Федьковича» 1911 року. Але насправді саме на згаданий період припадає єдина спроба письменника завести сім'ю.

У Чернівцях тоді ще Осип Федькович познайомився із власником літературного салону німцем Ернстом Нойбауером, який згодом став його літературним консультантом. Той увів молодого офіцера до товариства, яке збиралося у будинку композитора Омеляна Фоляковського. Одну з квартир там винаймала вдова покійного губернського секретаря Галичини Марошані, і Федькович закохався у її 17-річну дочку Емілію. Він присвячував дівчині вірші, але бути разом не судилося – сім'я Марошані не могла сплатити спеціальну заставу-кавцію за шлюб з австрійським офіцером.

Можливо, саме тому 1863 року Федькович радикально змінює своє життя. По-перше, він іде у відставку за станом здоров'я (його зір справді суттєво погіршився за 11 років служби), і йому призначають досить високу військову пенсію. По-друге – переходить у православ'я і офіційно отримує ім'я Юрій. По-третє – переїжджає до рідної Путили, де майже відразу стає війтом (мером). Саме після приїзду туди він пише першу повість «Люба – Згуба» – природно, про нещасливе кохання.

На той час у Юрія Федьковича вже вийшла поетична збірка русинською мовою у Львові (1862), причому опубліковані там вірші мали явний вплив Тараса Шевченка, з творчістю якого Федькович познайомився 1860 року в Чернівцях. Також у Львові вийшли його наступні збірки: «Вірші» (1862–1867), «Вірші» (у 3-х томах, 1867–1868).

У його ліричних віршах переважала гуцульська тематика, в якій відтворені переживання солдатів, відірваних від рідного краю, у розпачі, що доводить їх до дезертирства чи самогубства. При цьому окремі його вірші стали основою пісень, які вважаються народними, – наприклад, «Як засядемо браття коло чари». Поеми ж Федьковича були присвячені подвигам повстанців, «народних месників»: «Довбуш» (1862), «Юрій Гінда» (1863), «Лук'ян Кобилиця» (1865). Саме завдяки революційним мотивам у них Федькович пізніше потрапив у радянську шкільну програму.

Проза Юрія Федьковича в основному присвячена темі солдатчини: повісті «Штефан Славич», «Сафата Зінич», «Жовнярка», «Побратим» та ін. Літературознавці вважають, що на них позначився вплив малоросійських письменників того часу – Григорія Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка.

Окрім поезії та прози, Федькович писав драми: побутова комедія «Так вам і треба» (1865), історичні трагедії «Хмельницький» та «Довбуш», мелодрама «Кормчий». Федькович перекладав драми Шекспіра «Гамлет» та «Макбет», а «Приборкання норовливої» переробив у драму «Як козам роги виправляють». Він продовжив писати вірші німецькою мовою, видавши їх двома книгами: “Gedichte von J. Fedkowicz” (1865), “Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen» (1882), а також перекладав на русинську мову Гете, Шіллера, Гейне, братів Грімм, Пушкіна, Андерсена та інших письменників.

1869 року Юрія Федьковича було прийнято на державну службу, він став шкільним інспектором Вижницького повіту Буковини. Як чиновник він добився збільшення числа початкових шкіл в окрузі вдвічі, а ось отримати дозвіл на видання для них авторського «Букваря» письменнику так і не вдалося. Він також конфліктував з місцевою русинською інтелігенцією, яка тоді дотримувалась москвофільських поглядів, – а їх Федькович критикував ще з 1861 року.

Власне, саме із цим конфліктом зазвичай пов'язують звільнення письменника з держслужби у 1872 році. Щоправда, саме тоді пішли перші чутки про нетрадиційну орієнтацію Юрія Федьковича, яка в Австро-Угорщині була кримінальним злочином. На запрошення друзів він переїжджає до Львова, де 14 місяців працює редактором видавництва «Просвіта» та театру «Руська Бесіда».

Саме в цей період Федькович тісно зійшовся з Іваном Франком, який пізніше назвав його «Буковинським Кобзарем», та Михайлом Драгомановим. За протекцією останнього Федькович у 1873 став дійсним членом Південно-Західного відділення Російського географічного товариства.

1888 року Юрій Федькович повернувся до Чернівців, де став головним редактором газети «Буковина», заснованої «Союзом руських послів (депутатів парламенту Австрії – прим.) Буковини». 1886 року, на ознаменування 25-річчя творчої діяльності, письменника було обрано почесним членом Наукового товариства імені Шевченка, яке тоді об'єднувало інтелектуальну еліту русинів.

Однак на той час Юрія Федьковича цікавила не література, а… астрологія, що пізніше Осип Маковей назвав «болісною примхою». Але, за оцінкою чернівецького письменника Сергія Воронцова, «у передмові Федьковича до «Гороскопії», здається, більше логіки, ніж у його літературних творах».

Сам письменник пояснював свій інтерес інтригуюче. У передмові до свого твору «Гороскопія» Федькович зазначив: «Я автор, можу сам дати на всі докази та поруки, бо мені змолоду наворожив один астролог майбутнє, і все, що він сказав, слово за словом досі виконується. Це мене спонукало до моїх багаторічних невтомних і дорогих дослідів». До речі, після закінчення дослідів письменник дійшов висновку, що відкрився справжній ключ до проникнення у майбутнє. Але кому б він про це не розповідав – що імперським єгиптологам, що видавцям – ключ нікого не зацікавив.

Можливо, вся справа у тому, що останні роки життя Юрій Федькович перебував під негласною підозрою у нетрадиційній орієнтації. Як стало відомо з опублікованих вже після смерті письменника листів до близьких друзів, він панічно боявся арешту і суду, розглядаючи варіант еміграції до Російської імперії, до Одеси. Але «Буковинського Кобзаря» минула доля Оскара Уайльда, який за аналогічним звинуваченням два роки провів у англійській в'язниці.

Юрій Федькович помер 11 січня 1888 року в Чернівцях, і був із почестями похований на Російському цвинтарі міста. 1945 року у Чернівцях було створено Літературно-меморіальний музей письменника, нині він діє у будинку, де той провів останні роки життя. З 1989 року його ім'я носить Чернівецький національний університет, до якого письменник не мав жодного відношення.

А от пам'ятник Юрію Федьковичу у Чернівцях з'явився лише 1995 року, хоча вперше гроші на нього почали збирати ще за Австро-Угорщини. Монумент, виконаний у стилі кубізму, одержав від мешканців міста назву «трансформер». З огляду на біографію письменника це дуже символічно.