Польща полічила витрати на кожного біженця з України

За підрахунками польської сторони в середньому на кожного українця вони витрачають 2200 злотих на місяць – приблизно 18 700 гривень.

До такої допомоги належать одноразова виплата по 300 злотих на особу, щомісячні виплати по 500 злотих на дітей та виплати на дітей в рамках програми “Сімейний капітал опікунчий” (Rodzinny Kapitał Opiekuńczy).

Від Евросоюзу Польща отримала майже 144 млн євро, пише Наша Польща.

Ця сума пішла в основному на зміцнення кодону, насамперед ділянки з Білоруссю – повідомила міністр соціальної інтеґрації Польщі Агнешка Сціґай.

Натомість вона підкреслила, що в Євросоюзі досі не створено спеціального фонду допомоги біженцям, про який Польща неодноразово просила.

Тут треба нагадати, що Польща вимагає від уряду Евроунії близько 9 млрд евро – які їй Броссель не надає під приводом ознак часткового згортання свободи слова через монополізацію державних медіа партією влади, а головне – через ламання судової гілки влади, внаслідок чого ця стає залежною від політичної верхівки країни.

Тож Польща вирішила зайти з іншого боку і виставила рахунок Німеччині ще за ІІ Світову війну в сумі на 1,3 трильйона евро.

Власне, евробюрократи давно вже розгадали задум польської влади, яка має намір кошти, призначені на відновлення національного господарки після наслідків пандемії ковіду – кинути на пришвидшену асиміляцію українських біженців з подальшим їхнім затримання в Польщі вже на довічно.

Тож уряд Польщі, з одного боку, наче як щедрою рукою все роздає і роздає різного роду заохочення, щоби втікачі від війни себе почували дедалі більшими зануреними в «польскі сьвят».

З іншого боку, ці витрати створюють все більшу дзюру в державній скарбниці, яку й намірені покрити коштами з Евроунії – читай: Німеччини.

І це ще без урахування скажених і прискорених видатків на посилення мілітаризації країни та суттєвого збільшення Войска Польскєґо!

Аби незабаром не вийшло так, що діставши облизня і від німців, і від Еврокомісії – Польща не зажадала відшкодувань від Києва, мовляв: «Ми ваших людей приймали, гостювали, селили та годували – то просимо нам ці витрати повернути. Можна землями».

Звісно, це лише грубе припущення, але враховуючи, що київська влада ще від Петлюри ставилася до Західної України зневажливо і як до розмінною монети задля досягнення своїх вигод – дійсно: чому ні?

«Можєм павтаріть» – як казали »старші, буквально ще донедавна, «брати».