Українські перевізники тижнями стоять у чергах, через неефективність польських служб – Мустафа Найєм

Замісник Міністра інфраструктури України Мустафа-Масі Найєм на своій фейсбук‑сторінці написав розлогий гнівний допис, в якому звинуватив польських митників в свідомому сповільненому пропуску вантажного транспорту з України. Натомість похвалив українських.

Допис пана Мустафи є вичерпним і самодостатнім, тож подаємо його без купюр.
 

Ситуація на українсько-польскому кордоні стає критичною і може перерости у катастрофу.

Черги. Кілометрові. Багатоденні.

Цього тижня був побитий історичний рекорд: черга з вантажних автівок до пункту пропуску Ягодин на польському кордоні перетнула межу у 45 (!) кілометрів.

Це точно не ті рекорди, яких нам зараз не вистачає. Водії живуть на узбіччі біля пунктів пропуску, у жахливих умовах, по тижню, і більше, втрачаючи дохід.

Це можна припинити. Рух вантажівок можна прискорити. І нам усім відомо як.

Ми звикли обвинувачувати у всіх проблемах митників та прикордонників. Утім зараз проблема не в них. Я не ідеалізую ані прикордонну, ані митну служби, але за останні чотири місяці їх робота стала значно ефективнішою.

Головний показник – порівняння довжини черг з української та польської сторони: якщо з нашого боку, на експорт вони сягають від 10 до 45 кілометрів, то з польського боку 5 кілометрів — максимум.

Я бачу це по показниках наших моніторингових груп — кількість працівників обох служб збільшилась майже у 1,5 рази; середній час проходження одного авто через наші служби зменшився до 10-15 хвилин. До того ж відбуваються точкові реконструкції самих пунктів пропуску

Наші служби готові перевіряти більше і більше вантажівок щодня. Але потік з тисячі автівок упирається в корок на польському боці.

І ситуація стає критичною. В чергах стаються бійки, перевізники погрожують блокуванням траси

Головна причина цих черг усім відома – це низька ефективність роботи польських служб, які проводять фітосанітарний та ветеринарний контроль.

Про це знають не лише перевізники, а й представники тих самих контролюючих органів обох країн. Але чомусь говорять про це пошепки, щоб нікого не образити. Мені здається, не визнаючи проблему, ми її тільки погіршуємо.

З початку повномасштабного вторгнення росії фітосанітарний і ветеринарний контроль на польському кордоні уповільнився в кілька разів. Ось цифри. За приклад беремо пункт пропуску “Дорогуськ”.

У докризовий період за добу польські фітосанітарні та ветеринарні служби приймали близько 80 вантажівок на добу. А ось показники того самого пункту пропуску за п’ять днів цього тижня:

28 серпня – 12 транспортних засобів;

29 серпня – 20 транспортних засобів;

30 серпня – 25 транспортних засобів;

31 серпня – 19 транспортних засобів.

І по інших пунктах пропуску ситуація аналогічна

Це не просто падіння швидкості роботи служб. Це катастрофа! Люди живуть на кордоні по тижню і більше.

І це відбувається саме тоді, коли наші товаровиробники практично відрізані від морського та авіасполучення і левова частка наших товарів їде саме дорогами.

Цинічно, що на цьому фоні польські перевізники погрожують перекривати траси, вимагаючи допомагати виїжджати порожнім вантажівкам позачергово. Вони скаржаться на конфлікти в чергах і агресивну поведінку наших водіїв.

Я не виправдовую грубість і конфлікти. Мало того, як держава ми облаштували на пунктах пропуску спеціальні смуги для порожнього транспорту. Проблеми виникають у самих чергах.

Але будьмо чесними: вимагати позачергового виїзду польськими перевізниками – це люта несправедливість!

Польський перевізник, який завдяки ефективності наших служб майже без черги в’їхав до України і встигає за тиждень зробити дві «ходки», тепер ще вимагає позачергового виїзду. У той час як завантажений український перевізник змушений проводити у чергах до тижня через неефективність саме польських фітосанітарних та ветеринарних служб.

Звісно, це викликає обурення та непорозуміння. Анонсовані польськими перевізниками блокування трас та акції протесту лише погіршать ситуацію. Тепер наш експорт може не просто бути пригальмованим, а й повністю зупинений на окремих ділянках кордону.

Рішення є. Ми його пропонували багато разів, на багатьох закритих, відкритих, спільних та двосторонніх зустрічах

Воно дуже просте: збільшити на польській стороні кількість працівників фітосанітарних та ветеринарних служб. Все.

Просто потрібно більше людей, що проводять контроль з польського боку. Це не важко й очевидно.

Мало того, ми пропонували надати українських експертів, які б допомагали польським колегам. Або навіть взагалі вивести цей контроль за межі пунктів пропуску вглиб країни.

Без цього ми нівелюємо усі зусилля, яких докладають митні та прикордонні служби наших країн. У тому числі особисто голови канцелярії Прем’єр-міністра Польщі Michał Dworczyk, міністра інфраструктури Республіки Польщі Andrzej Adamczyk та міністра внутрішніх справ Польщі Бартошу Гродецькому, яким я щиро і без перебільшень вдячний за допомогу, підтримку і допомогу реальними діями, а не просто словами.

Ми кажемо чесно, як є:

Наш пріоритет — збільшення обсягів експорту. Нам треба торгувати зі світом. Без цього наша економіка не встоїть до перемоги.

[кінець цитати]

Повна здитинілість українського високопосадовця направду вражає!

Не дивно, що з такими керманичами – що вже казати ще про гірших – Україна опинилася там, де опинилася.

Почати, мабуть, варто з того, що спочатку весь «мудрий вкраїньський наріт» люто голосував впродовж 23 років за політичні сили, які робили все можливе й не можливе, аби Україна не ввійшла до Евроспілки.

І найголовніше, що були, м'яко кажучи, згаяні саме ті перші 10 років після розвалу СССР, коли екс‑УССР ще зберігала за інерцією свій науково‑промисловий потенціал, конкурентно здатний на світових ринках: в ракето‑ та авіабудуванні, в збройовці, тощо.

Від 2014 року виборчий відсоток того «лютого» анти‑европейського голосування дещо знизився – як не парадоксально, саме завдяки тому, що Данбасс та Крим – «відпали» від України. А разом з ними – левова частка русско‑мірних виборців.

Тож поки колишня УССР борсалася в своїй «багатовекторності», Польща тим часом нарощувала економічні та військові м'язи і перетворилася з країни, яка на зламі 1980‑90х років купувала від жіночок з Західної України с клітчастими торбами молотки та «цвєки» – в відчутно сильне «паньство».

Звісно, не таке потужне, як Німеччина чи навіть 5‑мільйонна Данія, але явно стала найсильнішим гравцем Східної Европи.

А, як відомо, за законами чи то Природи, чи то джунґлів, чи то «пациків з району» – називайте це як хочете – Сильніший завжди диктує правила Слабшому. Явно чи приховано, але так було, є і буде завжди.

Ось нарешті й настав той слушний для Польщі момент, коли вона може собі дозволити «повикабелюватися» по повній!

Звісно: на високому політичному рівні того ніхто ніде не скаже прямо й відверто. Це ж стара, добре відома гра в злого та м'якого слідчого.

Свою «м'яку» роль грає зараз польський істеблішмент, який роздаровує недолугим «слугам народу» свої обійманці та цьомки.

А ось роль «злого слідчого» починає дедалі більше грати... сам «сестринський» польський народ!

Перші прояви цієї «сестринської» любови були дуже дрібні й непомітні. Тому їх здебільшого лічили за звичайну людську втому волонтерів, які приймали та опікувалися в перші тижні війни мільйонами біженців з України.

За пів року ті перші волонтери від справ вже здебільшого відійшли, а тому все гучніше й гучніше почав про себе заявляти, таки би мовити, простий польський народ.

То українок у Варшаві поб'ють польські підлітки, то в місті Бидґощ чоловік напав з ножем на українців через їхню національність.

А днями й взагалі: польські поліціянти попросили українського леґального заробітчанина «випєрдалять з Польскі».

Очевидно, свідомо й надмірно повільна робота польських митників щодо пропуску українських фур в Европу – це ланки з того самого ж логічного ланцюжка.

Замісник Міністра інфраструктури України Мустафа-Масі Найєм в силу своєї біографії не особливо обізнаний ні з історією польсько‑українських стосунків, ні тим паче з тим, а що насправді собі думає пересічний поляк про пересічного українця.

Бо якби він бодай трохи це питання підівчив, то відкрив би для себе, що, знов ж таки, для пересічної польської більшости, особливо східних реґіонів країни – українець як залишався «хлопом» (кріпаком тобто) та бидлом – так й досі глибоко в душі ним продовжує бути.

Ось чому польський перевізник має їхати туди й назад першим, а український – паритися тижнями в чергах.

Тобто справа, пане Масі, не в ефективній роботі українських митників та прикордонників, зовсім ні! Справа в гонорі.

Річ у тім, що польські водії перед українськими є «рівнішими» за визначенням! Принаймні, в очах самих поляків.

Тому заклики, мовляв, ми надамо своїх експертів, аби вони допомагали польським швидше здійснювати фітосанітарний та ветеринарний контроль українських фур – тільки підсилює відчуття зверхности в польської сторони!

Бо пересічний прикордонний польський службовець, який вже за всіма вимірами втомився від мільйонних людських потоків з України туди‑сюди, собі подумки каже:

– Умгу, контроль нам будуть допомагати здійснювати, холопи смердючі!

Ну, можливо не так буквально, але десь приблизно саме в цьому дусі – точно! Це по‑перше.

По‑друге, завершальні, вибачте, «плачі» пана замісника Міністра інфраструктури – просто якийсь дитячий лепіт!

Це, пане Найєме, ВАШ, зацитуємо ще раз, «...пріоритет — збільшення обсягів експорту. Нам треба торгувати зі світом. Без цього наша економіка не встоїть до перемоги». А полякам що з цього?

Подумки вони тримають собі дулі в кишенях й відповідають десь так:

– Вам треба – ось ви й торгуйте собі зі світом як можете. А ми тут до чого? В нас трохи інший інтерес. Але ми про нього вам не розповімо: рано ще. Покищо....

То який справжній інтерес Польщі?

Ну, повернути до свого прямого впливу землі Західної України по границі 1939‑го року. Це – початковий мінімум.

Якщо далі все добре піде, тоді повернути собі під вплив вже всю Волинь, Поділля і так далі – аж до річки Дніпро.

Але ще цікавіше – у віддаленішій перспективі зайти й на Полтавщину та Слобожанщину з її газовими та нафтовими родовищами. Ну це вже коли взагалі буде вся масть в руку йти.

Словом, пане Найєме, зайдіть на Вікіпедію в розділ Речи Посполитої й роздивіться вже гарненько мапи, де пролягав східний кордон тієї держави.

І накладіть ті старі мапи на нинішні інфографіки бойових дій та лінії фронту.

Може нарешті в чімсь, тай прозрієте...