Мер Нововолинська: внутрішні переселенці – не клопіт, а додаткові можливості для громад

За Нововолинськом проходить кордон з Польщею. Тобто, це найзахідніша точка на карті України, в якій затримуються внутрішні переселенці, що втікають від війни. Наразі їх тут близько шести тисяч. Частині з них немає куди повертатися. А частина залишиться однозначно, бо її тут усе влаштовує. До речі, ця прикордонна громада Волині прийняла найбільшу в області кількість вимушених переселенців з гарячих точок України на одного мешканця.

Позаштатною  радницею нововолинського міськголови є одна з переселенок, громадська активістка Анастасія Перепелиця, яка має великий досвід роботи з ВПО, а чат-бот для спілкування й офіційного інформування внутрішньо переміщених осіб розробили ІТівці, які також переїхали під час війни. Тобто, керівник громади підтримує «привезені» ініціативи й активно залучає до співпраці з владою.

Борисові Карпусу 38. Посаду міського голови обіймає менше двох років. Але за цей час він зумів організувати навколо себе фаховий колектив однодумців, в якому кожен несе відповідальність за свій напрямок діяльності. Втім, Борис Сергійович і сам може працювати вночі за комп’ютером, допомагаючи соцпрацівникам вносити дані про переселенців у спеціальну програму. З ним запросто домовитися про ділову зустріч навіть у неділю.

З ним поспілкувалися новинарі аґенції УкрІнформ.

– Почнем з найболючішого питання –  житла. Поки літо, і внутрішньо переміщені можуть жити в дачних будинках, у школах і дитячих таборах. Але до зими їм потрібно заселитися бодай у модульні будинки. На якому етапі у вас будівництво житла для переселенців? 

– Ось у мене на столі пропозиції, як мінімум, трьох десятків вітчизняних будівельних компаній з проєктами модульних будинків, прив’язками, кошторисами тощо. Причому кожна з них пропонує кілька варіантів.

Але питання в тому, чи мусить Україна йти цим шляхом?

Такі будинки зводяться за три-чотири місяці, їхня концепція передбачає, що мешканці залишатимуться в них якийсь короткий термін, до пів року, поки зможуть відновити документи, знайти роботу, стати фінансово на ноги, орендувати чи придбати власне житло.

Але, як відомо, немає нічого більш постійного, як тимчасове. І зарубіжний, і вітчизняний досвід показує, що такі поселення – це біг на коротку дистанцію. Як правило, модульні містечка з часом перетворюються у своєрідні гетто, там збирається маргінальне товариство, яке не прагне змінити своє життя до кращого. Люди звикають до обставин, у них виникають соціальні зв’язки.

Але громадським організаціям, волонтерам це зручно: приїхали, роздали їжу й одяг одразу двом-трьом сотням людей, влаштували  розваги для дітей…

Моя позаштатна радниця Анастасія Перепелиця розповідала, що в Запоріжжі, куди вона втекла з Донецька ще на початку восьмирічної російсько-української війни, їй доводилося бачити жінку, яка, проживши три роки в такому  містечку, ніколи з нього не вибиралася у центр міста. Бо в цьому в неї не було потреби. Бо їй регулярно підвозили гуманітарку під поріг. 

– Тобто, ви відкидаєте цей варіант?

– Модульні містечка – один з варіантів, він має право на життя. Про будівництво житла для переселенців ми думаємо уже давно, все прораховуємо, накопичуємо ідеї, але поки що у нас немає остаточного рішення. Бо ми точно не хочемо будувати «радянські гуртожитки», які поглинали і продовжують поглинати цілі покоління людей. Це очевидні речі, це було, і до цього ми не повинні повертатися. Сьогодні бездумно будувати модульні містечка, значить, робити зайві рухи, витрачати зайві кошти. До того ж, поки що немає зрозумілої моделі фінансування будівництва тимчасового житла.

– Але ж масштаби руйнувань зараз не йдуть ні в які порівняння з 2014 роком. 

– У будь-якому  разі, маємо думати на перспективу. Насамперед, про соціалізацію людей на новому місці. Вони не повинні жити десь на висілках, вони мають бути забезпечені роботою, мати доступ до міської інфраструктури. 

Як варіант проговорюємо будівництво будинків на зразок дачних, з невеликими ділянками землі. До речі, переселенці перевезли до нас бізнес з виготовлення дерев’яних будинків. Проробляємо можливі варіанти і з ними. 

Будівництво житла для ВПО має йти паралельно з потужним економічним розвитком регіонів, держави в цілому. Це має бути соціальна модель відновлення України. Ми не можемо набудувати модульних містечок скрізь і всюди під один шаблон, щоб потім не знати, що робити з людьми, які там живуть. Маємо приймати індивідуальні рішення й бачити, насамперед, шляхи виходу з цієї тимчасової ситуації кожного переселенця, його соціально-економічний потенціал.  

– Вам особисто який варіант видається найкращим?

– Придбання житла на вторинному ринку. Бо найкращий варіант – коли людина має не тимчасове, а постійне житло. Але про це предметніше поговоримо після закінчення війни, після Перемоги, коли настане стабільність.

Існують державні програми за участі міжнародних донорів і партнерів, у яких передбачене співфінансування, відшкодування певних відсотків витрат на будівництво тощо. Вони будуть реалізовуватись.

А сьогодні перед громадами стоїть завдання забезпечити прийнятні умови проживання внутрішніх переселенців до того моменту, коли вони почнуть отримувати компенсацію за втрачене житло і вкладати гроші у придбання іншого або ж отримають постійне житло від держави взамін зруйнованого. 

– Яке житло переселенцям доступне зараз у вашій громаді і що ви можете запропонувати їм у найближчій перспективі?

– В принципі, у нас так же, як і скрізь. Люди з більшими статками або ті, хто знайшов роботу, винаймають квартири і приватне житло (до речі, в Нововолинську ціни доступні, сплеску підвищення оренди не сталося).

Менш забезпечені безплатно мешкають у місцях компактного поселення: гуртожитках навчальних закладів, школах, дитсадках, релігійних громадах.

У зв’язку з підготовкою до нового навчального року ми вже визначили єдине місце, куди вони всі переїдуть. Цей суб’єкт господарювання отримає суттєві пільги по оплаті за електроенергію.  

Ті, хто влаштувався на роботу і прийняв рішення залишитися у Нововолинську, вже купили собі житло. 

Водночас відпрацьовуємо запасний варіант поселення ВПО в одному з літніх таборів відпочинку. Облаштовуємо будиночки, в які можуть заїхати 250 людей. Принаймні, до жовтня в них можна жити.

– У вас налагоджена тісна співпраця з внутрішньо переміщеними. Ви їх шукали чи вас знайшли?

– Нас знайшли, а ми підтримали. Уже на другий день повномасштабної війни до міста почали прибувати біженці. Тим, хто хотів виїхати за кордон, ми за участі ротарійців надавали транспорт, який назад ввозив гуманітарну допомогу й необхідні речі для воїнів, далі ми це розподіляли по всій території України. Цей логістичний хаб діє й зараз. 

У березні в нас почав працювати чат-бот «Нововолинськ SOS», який створила група переселенців з Києва. За якою адресою знаходиться лікарня? Де розміщуються Центр надання соціальних послуг і управління соцзахисту? Де потрібні робочі руки? Де видаватимуть сьогодні гуманітарну допомогу? Заходь у чат-бот і отримуй відповіді. 

Внутрішні переселенці створили чат-боти, телеграм-канали, зробили можливим пошук даних за допомогою QR-кодів. Тобто, розвинули у нас сучасні електронні методи комунікації, за що ми їм дуже вдячні. Це було дуже актуально і це не втрачає актуальності сьогодні – мати точки доступу до соціальних інституцій, володіти оперативною інформацією про всі нагальні питання. 

Впровадження реєстрації в базі даних ВПО через чат-бот по QR-коду, наприклад, зменшило час реєстрації і, відповідно, черги на неї.

Ці напрацювання дозволили нам оперативно та ефективно робити аналіз складу ВПО, пропонувати  швидкі рішення для різних категорій людей. Ми точно знаємо кількість жінок, дітей, людей з інвалідністю. Це, в свою чергу, дає можливість планувати роботу з міжнародними та вітчизняними благодійними організаціями.

Особливо цінними були для нас поради тих, хто у своєму житті двічі пережив вимушене переселення. Дехто з них сам працював з ВПО, знають, як краще діяти в тих чи інших ситуаціях. Вони нам підказують, ми до них прислухаємось.

– Саме так, на мою думку, має виглядати соціальний менеджмент у кризовий період… 

– Громада згуртувалась навколо викликів війни, поставивши на перше місце цінність людського життя. Завдяки злагодженій роботі управління соціального захисту з міською владою, громадськими та релігійними організаціями удалося забезпечити переселенцям комфортні умови проживання в громаді й надання їм соціальних послуг.

При міському центрі соціальних служб був створений координаційний штаб, де прибулі могли прийняти душ, переодягнутися в чистий одяг, поїсти, отримати засоби гігієни. Фахівці соціальної роботи інформували, куди вони можуть звернутися у подальшому для отримання необхідної допомоги.

За сприяння координаційного центру переселенці знаходили житло, проходили медичне обстеження. Були такі, що потребували догляду вдома, і їх терміново брали на облік у територіальному центрі соціального обслуговування за новим місцем тимчасової реєстрації.

– Тим, хто втікає від війни, досить часто необхідна послуга соціально-психологічної реабілітації…  

– За чотири з половиною місяці повномасштабної війни у нашій громаді загалом зареєстровано 15 тисяч ВПО. Психологічна допомога знадобилась більш як 400 дорослим і понад 600 дітям. Їх на обслуговування взяв обласний благодійний фонд «Карітас-Волинь».

Тут надається первинна і кризова психологічна допомога, підтримка тим, хто втратив близьких, хто отримав травми внаслідок війни. Діти проходять реабілітацію, зокрема, через малювання, ліплення, аплікацію. Таким чином звільняються від негативних емоцій, внутрішніх проблем.

При цій же благодійній організації діє дитячий садок, у якому батьки-переселенці можуть залишити своїх малюків на деякий час, щоб вирішити свої невідкладні справи. 

За ініціативи місцевих та переміщених психологів ми створили координаційний центр психологічного здоров’я. Його мета – цілодобове надання кризової психологічної допомоги.

У громаді всі надавачі послуг, які залучені до допомоги ВПО, також пройшли відповідні  тренінги щодо попередження психоемоційного вигорання.

– А як з роботою для переселенців?

– Всі медики працевлаштовані, не залишаться без роботи педагоги. Розпочинається цільова програма щодо трудової зайнятості конкретних людей. Будемо брати участь у ґрантових конкурсах, щоб на отримані кошти вони могли відновити втрачений бізнес чи розпочати його у нас з нуля. Або залучатимемо їх до інших проєктів, що приноситимуть користь громаді. Одним словом, шукаємо варіанти.

Нам важливо знати, хто на що здатний у нашій громаді, щоб кожен переселенець міг асимілюватися. Внутрішні переселенці – не зайвий клопіт. Це додаткові можливості для громад. Це точка зростання як для одних, так і для інших.

– Мені подобається, коли ви говорите «шукаємо варіанти». Тобто, вирішуєте проблеми на місці…

– Мета місцевого самоврядування – збільшити доходи і зменшити видатки. Тому одним з першочергових завдань було забезпечити людям кошти через різноманітні гуманітарні фонди, щоб у них було елементарно що їсти і в що вдягнутися.

Міжнародні фонди, до речі, мають купу всяких обмежень. Тому нам важливо було, щоб люди, які не підпадають під вимоги одного благодійного фонду, отримали допомогу з іншого. Таким чином, маючи систематизовану інформацію про ВПО, перенаправляли потоки. Так само розроблена логістика  підвезення гуманітарних вантажів. Гуманітарної катастрофи, зазначу, не існує. 

Ми провели також моніторинг трудових можливостей внутрішніх переселенців. Виявилось, вони незначні, бо серед тих, хто приїхав до нас, майже 65 відсотків жінки з малими дітьми, багато з яких  перебувають у декретних відпустках.

– Що вдалося зробити, аби поліпшити привабливість Нововолинська для релокації бізнесу?

– У нас зареєстрований індустріальний парк, під який відведена земельна ділянка розміром 20 гектарів, що розташована біля траси. До речі, 15 липня Президент України підписав два закони, що передбачають низку фіскальних стимулів для інвестицій у створення індустріальних парків, зокрема, звільнення підприємництва від оподаткування.

Зараз два інвестори готові взяти на себе функції керуючої компанії та вкласти гроші у будівництво підприємств на цій території. З підприємцями, які постраждали внаслідок російської агресії, ведемо перемовини, і вони декларують готовність до переїзду, розробляють бізнес-плани.

Хтось із них виготовляв раніше снеки, солодощі, рибні напівфабрикати, хтось заморожував ягоди… Переїзд таких підприємств – це перспектива двох років у кращому випадку. Але в майбутньому це може дати мінімум 500 робочих місць. Єдина умова, яку ми ставимо бізнес-переселенцям: перереєстрація за місцем тимчасового проживання. Незалежно від того, на який термін планується переїзд. Для цього розробили дорожні карти.

– Чим іще цікавий Нововолинськ для новостворених суб’єктів господарювання? 

– У нас немає військових та великих інфраструктурних об’єктів, які могли б слугувати цілями для обстрілів,  і це сьогодні визначальний фактор привабливості. І пільги привабливі. Згідно із змінами до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо збалансованості бюджетних надходжень (це Закон 5600), які діють з 1 січня цього року, у Нововолинську для нових суб’єктів господарювання введено шість податків із нульовою ставкою. Пільги розповсюджуються на зареєстровані бізнеси з оборотом до 40 мільйонів гривень на рік за умови, що в них зайнято 10 найманих працівників. 

Закон ухвалений у рамках трансформації вугільних регіонів, до яких ми належимо. Суть змін у тому, щоб міста і села, які раніше були зосереджені лише на вугільній промисловості, отримали новий поштовх до розвитку. Наприкінці 90-х Нововолинськ уже отримував статус зони пріоритетного розвитку. І це дало свій ефект: з 1999 по 2004 роки сюди прийшло 25 інвесторів. 12 з них працюють досі. 

Ганна Волкова

Публікація підготовлена у рамках проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України», який реалізує Мінсоцполітики України за підтримки Світового банку.