В Явірнику Руському перепоховали вояків комуністичного «Войска Польського»

Поляки нагадали про «жертв УПА», але не згадували, чому Явірник називається «Руський». Попри нинішню позірну допомогу Польщі Україні, польська сторона таки знаходить приводи, аби покпинити над трагічною історією Західної України. Навіть на кістках загиблих.

Минулого вікенду, 29 липня 2022 року в Явірнику Руському відбулося перепоховання останків 14 вояків Войська Польського, розповідає Myśl Polska.

На похоронні церемонії прийшло багато мешканців міста. Загиблих воїнів поховали з військовими почестями. Месу відслужив митрополит Перемишльський архієпископ Адам Шаль.

— 14 трун, вкритих біло-червоними прапорами, нагадують про злочин, вчинений УПА 76 років тому в Явірнику Руському Перемишльського повіту. Жертвами вбивства стали полонені солдати Війська Польського. Досі вони вважалися зниклими безвісти, тепер їх доля відома, — пише польське видання.

Далі Myśl Polska продовжує нагнітати емоції:

«Буквально за кілька днів до цього в Бельведері оголосили імена жертв нацистських і комуністичних злочинів і етнічних чисток, останки яких були знайдені та ідентифіковані Інститутом національної пам’яті. Серед них були дані про знайдені та ідентифіковані скелети солдатів 28-го полку піхоти в Яворнику Руському, вбитих у 1946 році.

Слідство у цій справі тривало кілька років. Вони були ініційовані після того, як у 2015 році жителі Явірника Руського заявили, що в прилеглих лісах можуть бути останки мешканців сусідньої Павлокоми, викрадених і вбитих УПА.

Фахівці Інститут національної пам'яті Польщі обшукали вказані ділянки. Останки знайшли, але виявилося, що це не прах жителів Павлокоми, а 14 вояків з Перемишля. Останки знайшли на місці ймовірної страти. Це була форма земляного бункера. Над печерою розстріляли польських вояків, кинули туди й закопали.

Вояки були захоплені 24 липня 1946 р. під час сутички з УПА в Явірнику Руському за наказом сотника Володимира Щигельського на псевдо «Бурлак», і передані Службі Безпеки ОУН під командою Михайла Дуди на псевдо «Громенко». Після, імовірно, жорстокого допиту, — оскільки слідство виявило сліди побоїв, в т.ч. перелом основи черепа, — їх застрелили.

Жертвами були здебільшого молоді солдати з різних куточків Польщі, призвані до армії та відправлені на південний схід Польщі, де точилися бої з українськими націоналістами. У ямі під Явірником Руським знайдено останки командира мінометної роти лейтенанта Тадеуша Вєнца та 13 унтерофіцерів і рядових.

Після згаданого бою з УПА ці люди мали статус зниклих безвісти. Тільки після ексгумації та розслідування, проведеного співробітниками Інституту національної пам’яті в Жешуві, було встановлено, що це зниклі безвісти. Сім із цих чотирнадцяти були ідентифіковані на основі генетичного матеріалу, зібраного в їхніх родинах».

Ніхто не збирається ліпити святих з вояків УПА: війна є війна, тому різне було і без сенсу це замовчувати. Але упередженість такої подачі матеріалу з боку польського видання очевидна.

По-перше, десь від 1944-го року явне протистояння між галичанами, волинянами та поляками, можна сказати, що припинилося. Натомість почалася тісна військова співпраця. Правда, не з усіма польськими силами, а насамперід з Армією Крайовою (АК), яка підпорядковувалася Польському урядові на еміґрації в Лондоні й який вважався міжнародною спільнотою ще на ті роки єдиним леґітимним.

Існувала також Армія Людова (Armia Ludowa, AL) — тобто «народна армія» — це була вже структура, підпорядкована польським комуністам. Бої між польськими AK i AL були частими й запеклими: ще затятішими, ніж, для аналогії, між військовими підрозділами «бандерівців» та «мельниківців». Тому звинувачувати безпардонно в подібних випадках тільки «головорізів» з УПА — не зовсім коректно з боку Польщі, замовчуючи при цьому суто внутрішні міжпольські розбірки тої непростої доби.

Зрештою, сама ж Myśl Polska зазначає, що в справі перезаховання останків польських жовнірів в Явірнику Руському «довелося зломити опір багатьох інституцій, зокрема Інституту національної пам’яті, який стверджує, що Військо Польське після 1945 року не було польським».

Тож польській стороні вартувало б спочатку самим розібратися зі своїми арміями, ніж відразу звинувачувати УПА, яка на 1946 рік була вже радше союзником антикомуністичній Армії Крайовій.

Чи треба згадувати про те, як це раптом місто Явірник, ще Руський (саме так офіційно в Польщі називали топографію, що стосувалася галицького чи волинського заселення: напр., вулиці були Руські, і т.д.) — раптом став Яворником і опинився в Польщі?..