30 червня 1941 року: Недовершений Акт

30 червня 1941 року у Львові крило ОУН під проводом Степана Бандери проголосило "Акт відновлення Української Держави", який залишився хоча й резонансною, але порожньою декларацією.

30 червня о 4:30 ранку у Львів одним з перших у Львів увійшов батальйон "Нахтігаль", український легіон в складі полку спецпризначення абверу (німецької військової розвідки) "Бранденбург-800". Це сталося менше ніж через добу пілся того, як 29 червня 1941 року радянські війська і загони НКВС залишили Львів – із тисячами замордованих людей по тюрмах, пограбованими помешканнями і установами. Загалом у легіоні було 330 вояків, серед яких був і заступник командира батальйону Роман Шухевич, котрий відповідав за ідеологічне виховання особового складу. Роман знайшов закатованим у в’язниці свого рідного брата Юрія. 

А за кілька годин після вояків на вантажівці з Перемишля прибула група членів ОУН(б), у тому числі і Ярослав Стецько, уповноважений "Українським національним комітетом" (УНК) проголосити незалежність України. В свою чергу, УНК було створено бандерівцями 22 червня 1941 року з метою продемонструвати німецькій окупаційній владі широку громадську підтримку діям ОУН(б), та використати цю структуру як репрезентацію українського народу перед Берліном.

Бійці батальйону "Нахтігаль" у Львові. 

"Група ОУН прибула на радянській машині, і водій був червоноармійцем-військовополоненим, якого німці відпустили, і цей солдат привіз групу до Львова. Оунівці приїхали на площу перед Собором Юра. Туди ж прийшов і один із підрозділів "Нахтігаль", який вишикувався між собором і митрополичою палатою. На розмову до митрополита Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Андея Шептицького пішов Ярослав Стецько, який дезінформував митрополита, повідомивши, що буде проголошення Української Держави, а митрополит запитав, чи це узгодили з іншими партіями, чи це лише оунівська справа, а Стецько обманув, сказавши, що контактують з іншими. Потім він написав лист до гетьмана Павла Скоропадського, до тодішнього керівництва УНР в діаспорі. Вони його підтримали, але йшлося про інші партії, які у цей момент не знали про проголошення. Тобто постфактум, намагалися виправити ситуацію. Митрополит благословив проголошення Української Держави і представником церкви на зборах призначив єпископа Йосифа Сліпого", – розповідає історик Андрій Козицький, автор путівника "Львів. Місто героїв".

Бандерівці подали митрополитові на підпис звернення, в якому віталось німецьку армію і висловлювалася підтримка уряду Ярослава Стецька. Кілька годин керівництво ОУН переконувало митрополита підписати звернення, бо, в іншому разі, якщо він не підтримає Українську Державу, то німецька влада теж не погодиться на це. Глава УГКЦ Андрей Шептицький вимагав від нової української, які він вважав, влади однакового трактування для всіх мешканців, не дивлячись на національну і релігійну приналежність – адже окрім українців, значну частину населення Львова і Галичини становили поляки і євреї.

Ярослав Стецько, фото 1941 року. 

Існує версія, що Андрей Шептицький взагалі не знав про розкол в ОУН, бо це було в Кракові, який перебував під німецькою окупацією. Митрополит думав, що Галичина буде з Україною, натомість німці розділили українські землі на різні зони окупації і Галичина опинилася окремо. Збереглись спогади Івана Кедрина-Рудницького, який спілкувався на цю тему з митрополитом, і Тараса Бульби-Боровця. Митрополит Андрей Шептицький привітав "Акт відновлення Української Держави", але згодом дуже гостро засудив у своїх пастирських посланнях вбивства як засіб політичної боротьби.

Після зустрічі в митрополичих палатах, Ярослав Стецько поїхав у Ратушу, на площу Ринок, щоб там зустрітися з людьми. О 6:35 над Ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. Будівля була пограбована "совітами", все було розкидано, поламано. В одній із кімнат, на сьогодні невідомо, в якій саме, він написав текст "Акту проголошення Української Держави", виправивши потім в надрукованому оригіналі слово "проголошення" на "відновлення". 

У Ратушу на зустріч із керівниками ОУН(б) прийшло чимало українців. Люди хотіли розуміти ситуацію і те, що їх очікує з новою владою. "Оунівці взяли під контроль усі стратегічні об’єкти. Згідно з попереднім планом, через 2-3 дні в оперному театрі мала бути помпезна імпреза проголошення з відео- і фотофіксацією. Це було в планах, але Роман Шухевич, зіштовхнувшись із реаліями першого тижня війни, побачив німецькі інтенції. Ярослав Стецько, Василь Кук, Ярослв Старух, за наполяганням Романа Шухевича, негайно вирішили проголосити державність. Години зборів змінювались, проголосили Акт із балкону о 20-й. Переносили, щоб попередити людей, бо не могли їх зібрати. Львів’яни боялись за життя. Львів оговтувався від більшовиків. Стецько доручив Старуху створити адміністрацію у Львові, яку очолив професор Юрій Полянський. Провідники жили на Краківській, 17. Стецько жив у родичі на вулиці, яка нині носить назву Героїв Небесної сотні . Був саботаж із польської сторони проголошення Української Держави, а євреї зайняли вичікувальну позицію", – говорить український історик, дослідник теми ОУН і УПА Микола Посівнич.

Головним місцем проголошення Акту відновлення Української Держави став палац Любомирських на площі Ринок, 10. Тут нині зупиняються екскурсійні групи, щоб випити кави чи купити сувеніри. Великий напис "Тут народилась львівська кава" висить прямо під балконом, на якому зачитували "Акт відновлення Української Держави". Поруч – меморіальна таблиця, з якої можна дізнатися, що у цій будівлі 30 червня 1941 року відновили Українську Державу.

Щоби піднятись на другий поверх, де й відбувались збори, потрібно пройти через сувенірну крамницю. А далі сходи, які збереглись донині, ведуть в ці дві історичні кімнати, де з радянського часу розміщені експонати музею етнографії. Оунівці недарма вибрали саме цей палац, бо з 1895 року він належав українському товариству "Просвіта". Сюди заходили Василь Стефаник, Іван Франко, Леся Українка. З 1939 року тут були різні культурно-освітні організації, редакція і друкарня газети "Діло". 

30 червня 1941 року на другому поверсі розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні близько 100 делегатів, які проголосили відновлення Української Держави: «Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України» і створення тимчасового уряду на чолі з Ярославом Стецьком – Українське державне правління. За версією істориків ОУН(б), пункт про подальшу співпрацю з "Націонал-Соціялістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлєра творить новий лад в Европі і світі" було дописано в останній момент. "Акт відновлення Української Держави" закликав українців "не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада".

"Акт відновлення Української Держави", проголошений у Львові 30 червня 1941 року.

Увечері кілька тисяч львів’ян зібралися на Ринку, де і почули про відновлення державності і створення Державного правління (уряду) на чолі з Ярославом Стецьком. Текст Акту відновлення Української держави зачитували по радіо, яке розташовувалося у будівлі на вулиці Князя Романа, 6. Радіостанцію оунівці взяли під свій контроль і назвали на честь провідника ОУН Євгена Коновальця. Наступним кроком мало бути відновлення Української Держави у Києві.

Площа Ринок у Львові 30 червня 1941 року. 

Німці були заскочені акцією, але відреагували дуже швидко. 30 червня на збори прийшов львівський професор Ганс Кох. "Німець Ганс Кох (однофамілець відомого есесівця Карла Коха), народився у Львові, де закінчив школу, служив в українській армії. Він був тим офіцером, який мав контактувати з українськими інституціями, свого роду експерт із українських питань у Вермахті. Його не запрошували на ці збори, але він прийшов, коли вони почалися. Йому це не сподобалося, і він закликав це припинити і розійтись, бо німецька влада не толеруватиме однобічного проголошення української держави. Він повідомив своє командування про ситуацію. Кілька днів велись консультації, хто саме увійде до Державного правління. 

Але Гітлер дуже негативно ставився до слов’ян, вважав їх народами, нездатними до самостійного державного правління, відповідно до його ідей, все, що було державотворче, принесли німці. Гітлер очікував, що українці, як і народи Балтії, відкличуть Акт, але українські політики виходили з того, що проголошення державности має символічне велике значення і навіть, якщо німці змусять піти в підпілля, то все одно проголошення Акту є дуже важливе для українців, як підтвердження їхнього права жити господарями на своїй землі", – наголошує Андрій Козицький.

Із 2 липня німці почали арешти українців, причетних до проголошення "Акту відновлення Української Держави". У Кракові покликали для пояснень провідника ОУН Степана Бандеру. 3 липня 1941-го у розмові із заступником державного секретаря Рейху Ернстом Кундом Бандера заявив: "Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї і цілі. Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни… Я хотів би ще раз ствердити і вияснити, що стосовно всіх наказів, які я видавав, … я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу". 

Степан Бандера, фото 1941 року.

9 липня Степана Бандеру взяли під домашній арешт та доправили до Берліну. У Львові теж людей викликали в гестапо або ж приходили додому чи в установи. Невідомий вчинив замах на життя Ярослава Стецька, якого німці пізніше теж заарештували і перевезли у Берлін. 11 липня 1941 року німецька окупаційна влада повністю заборонила діяльність незалежних українських організацій, а від 9 липня до 15 вересня відбувалися масові арешти українських націоналістів. Їх утримували в тюрмі на Лонцького, перевозили у Краків, а потім у німецькі концтабори. Так, Після арешту німцями Ярослава Стецька, його, як і Степана Бандеру, відправили у німецький концтабір «Заксенгавзен». А в концтаборі «Аушвіц» опинилися керівники ОУН Лев Ребет, Степан Ленкавський. 

"Всі сподівалися, що німці благословлять, за хорватським чи словацьким сценарієм, ідею державности. Провідник ОУН Андрій Мельник хотів це зробити у дипломатичний спосіб у Києві. А Ярослав Стецько самовільно і нахраписто зробив. З одного боку, радянська пропаганда почала говорити, що це маріонетковий німецький уряд, а, з другого боку, німці казали, що це більшовицька диверсія. Андрій Мельник говорив, що це божевілля, а Павло Скоропадський і Кость Левицький – що маємо ворога в особі Німеччини, що треба було діяти делікатно і з рук отримати владу. Але німці зробили хитро, у них були підготовлені пропагандисти, камери і вони вміло нацьковували українців і поляків", – каже історик Микола Посівнич.

Як зазначають дослідники, "Акт відновлення Української Держави" 30 червня 1941 року, хоча й не був реалізований, але став поштовхом для розвитку українського збройного опору в 1940-1950 роках і важливим етапом державотворення України.

За матеріалами Радіо "Свобода" та Українського Інституту національної пам'яті