Історичний портрет «Воля ціни не має» (до 115-річчя від дня народження Р.Шухевича)

В Бібліотеці-філії №9 Рівненської Централізованої Бібліотечної Системи впродовж 30-го червня діяв Історичний портрет «Воля ціни не має» (до 115-річчя від дня народження Р.Шухевича).

30 червня 2022 року минуло 115 літ від дня народження Командувача УПА  ґенерала-хорунжого Романа Шухевича, псевдонім «Тарас Чупринка».

Зрозуміло, що подія в бібліотеці-філії №9 Рівненської ЦБС носила все ж камерний характер, не розрахована на масову вуличну аудиторію. А тому вона не може позмагатися за рівнем уваги до минулорічної події в Тернополі, коли міська рада вирішила надати тернопільській головній спортивній арені ім'я сотника батальйону «Nachtigall» — чим спричинила дипломатичне напруження з державою Ізраїль. 

Рід Шухевичів – один з визначних галицьких українських родів.

В 16 років Роман Шухевич стає членом Української Військової Організації, затим вступає в члени ОУН. З виникнення «Карпатської України», Роман Шухевич організовує військові сили, що прийшли на допомогу з Галичини. 

В 1940 році, під час розколу ОУН, рішуче переходить на бік «бандерівського» крила орґанізації. У 1943 році зорґанізував і став Головним Командиром однієї з УПА, які виникнули в 1940-х роках на теренах Галичини і Волині. 

— Проте ще перед тим Роман Шухевич був гауптманом 201-го батальйону шуцманшафту СС. Йдеться про підрозділи так званої допоміжної поліції, які діяли в тилу Третього рейху на недавно захоплених землях. Вони, в основному, супроводжували цінні вантажі, охороняли будівлі, патрулювали територію, а також протидіяли партизанам, — розповідає історик Іван Патриляк

У 201-му батальйоні було близько 600 людей, він діяв продовж 1942 року на сході сучасної Білорусі, між Могилевом та Вітебськом. Там партизанський опір був особливо сильним, їм протистояли армійські підрозділи СС — ішли повноцінні воєнні дії. Більшість у батальйоні складали українці, що роком раніше служили в легіонах «Нахтіґаль» та «Роланд».

Як українці потрапили на схід Білорусі? 

Якщо вірити спогадам члена батальйону Михайла Хом’яка — їх обманула влада Рейху. Втім, варто згадати причини створення «Нахтігаля» й «Роланда» й участі українців у них.

Ці леґіони — одні з перших іноземних у німецькій армії, їх створили ще до початку радянсько-німецької війни. Так Вермахт прагнув посилити свій штат бійцями, які мали підстави не любити радянську владу. Створення обох легіонів активно лобіювала Організація українських націоналістів під керівництвом Степана Бандери, ОУН (бандерівської). Націоналісти  здитиніло сподівалися, що їхні леґіони стануть базою для збройних сил майбутньої незалежної України.

30 червня 1941 року «Нахтігаль» у складі німецьких військ увійшов до Львова і, зокрема, взяв під охорону будівлю радіостанції, в ефірі якої того ж вечора проголосили Акт відновлення української державності.

Німці вимагали відкликати акт, заарештували Степана Бандеру — і вже у липні в ОУН(б) заявили, що за нових обставин існування «Нахтігаля» й «Роланда» недоцільне.

У серпні обидва легіони вивезли з фронту до Німеччини, формально ліквідували, а бійців невдовзі перевели на тренувальну базу — перевчатись на поліцейських. Двадцять першого жовтня 1941 року з них сформували 201-й шуцманшафт-батальйон.

Українці знову висунули вимоги: визнати окрему державу, звільнити політв’язнів, залучати батальйон лише до операцій на території України. Рейх вимоги не виконав і поставив бійців перед вибором: або підписати річний контракт із 1 грудня 1941 року, або йти працювати в трудові табори. Більшість обрала перший варіант.

У березні 1942 року батальйон завантажили в поїзд і повезли нібито в Україну. Однак невдовзі бійці з’ясували, що їдуть не через Краків, що є логічною зупинкою в дорозі до Львова, а північніше — через Варшаву. Причиною німецькі організатори переїзду назвали зруйнований міст: мовляв, це просто об’їзд. Однак наступною зупинкою виявився вже Мінськ.

Роман Шухевич був одним із сотників — керівників підрозділу в «Нахтігалі». Це було умовне внутрішнє звання, надане ОУН(б). Так само в статусі сотника він відправився в Білорусь.

Чи мав Шухевич німецьке військове звання? 

На це питання продовжує відповідати Іван Патриляк — доктор історичних наук, декан історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. У 2004 році Патриляк написав монографію «Військова діяльність ОУН(б) у 1940—1942 роках».

— Гауптман — німецький еквівалент слова «сотник». Німцям же треба було якось називати Шухевича — от і використовували це слово. Але це не означає, що Шухевич мав формальне звання в німецькій армії. Щоб пересвідчитись у цьому, знайдіть будь-яку його фотографію з тих часів і придивіться до погонів. Вони «чисті», там нічого немає. В українців, які були в «Нахтігалі», від початку погони «чистими» були, ніяких німецьких звань.

Єдиною ознакою, за якою рядові українці відрізнялися там від старшин, було взуття. Рядові мали обмотки й черевики, старшина — чоботи. Але взуття теж зовсім не доказ якогось німецького звання, це просто внутрішнє розрізнення. Тому ті, хто називає Шухевича гауптманом — нехай покажуть його фотографію з погонами гауптмана, — розповів Патриляк.

Чи брав 201-й батальйон участь у Голокості? Не виключено, однак документальних доказів цьому немає.

— Цей батальйон був у складі десятитисячного підрозділу, який «розкидали» територією 50 на 50 кілометрів, він був розосереджений. Хто з українців конкретно чим займався, зараз встановити складно. В основному вони охороняли залізниці, адміністрації та боролися з партизанами. Теоретично могло бути й так, що командування регіону направляло поліцейських і на набір остарбайтерів, і на знищення ґетто чи евакуацію місцевих. Але це лише припущення.

У спогадах бійців, які мені траплялися, цього немає. Проте ті, хто має голову на плечах, ніколи цього й не напишуть. Офіційних документів Рейху про те, що «така-то рота, такий-то взвод були задіяні в такому-то», я не бачив. Якихось інших реальних доказів мені не траплялось теж, — пояснює Іван Патриляк.

Першого грудня 1942 року батальйон розформували. Роман Шухевич перейшов на нелегальне становище й почав формувати УПА, яка боролась як із радянськими, так і з німецькими силами.

Чи підтримував Шухевич винищення євреїв? 

У внутрішніх документах ОУН(б), до якої він належав, євреї нерідко згадуються в негативному ключі. Так, в інструкції «Боротьба й діяльність ОУН під час війни», серед іншого, йшлося:

«В часі хаосу й замішання можна дозволити собі ліквідацію небажаних польських, московських та жидівських діячів, особливо приклонників большевицько-московського імперіалізму».

У прикладах аґітаційних текстів, наведених в інструкції, євреїв, поляків та росіян звинувачували в експлуатації українського народу.

Що це за історія з порятунком сім’єю Шухевичів сусідки-єврейки? 

Син Романа Шухевича Юрій у кількох інтерв’ю згадував про Ірину Райхенберг, яка з вересня 1942-го по лютий 1943-го нібито потай жила в будинку Шухевичів.

— Її сім’ю знала ще моя бабуся. Старшу сестру Ірини якось спіймали німці — і, безумовно, розстріляли. Її мама попросила мою: «Пані Наталю, візьміть її — може, вона хоч спасеться». А мама віруюча, християнка. Коли німці робили ці акції, казала: «Та ж вони також люди. Хіба ж так можна?» І взяла малу. Сім років їй було, — розповідав пан Юрій в інтерв’ю Дмитру Гордону.

Навесні 1943 року німці заарештували Наталю Шухевич, однак про переховування єврейської дитини не дізналися. Щоб більше не наражатися на небезпеку Роман Шухевич, за словами його сина, організував переправлення Ірини Райхенберг до монастиря біля містечка Куликів під Львовом. Її видали за сироту, нібито зробивши документи на «доньку загиблого радянського офіцера Ірину Василівну Рижко».

Утім, Іван Патриляк не впевнений у достовірності цієї інформації.

— Документів, які б стовідсотково це підтверджували, я не бачив. Є люди, які стверджують, що це правдива історія, і є люди, які кажуть протилежне. Тут треба ціле слідство проводити, як у кримінальній поліції, — каже він.

5 березня 1950 року, оточений енкаведистами в своїй підпільній штаб-квартирі на Львівщині, Роман Шухевич застрелився.