Українські «Роксоляни»: на 30% зросла кількість шлюбів з польськими чоловіками

У 2021 році між поляками та українками було укладено 1839 шлюбів, свідчать останні дані Головного управління статистики Польщі.

Це зростання понад 30% у порівнянні з 2020 роком.

Цікаво, що польські дівчата серед іншоземців найчастіше обирали хлопців – громадян Великобританії та України, але цифри в абсолютнім вимірі значно нижчі.

Загалом польські чоловіки у 2021 році уклали 166 038 шлюбів, з них 163 397 весіль зіграли польсько‑польські пари, повідомляє PolsatNews.

А ось на другому місці йдуть одруження поляків з українками: минулого року таких пар зафіксовано 1839.

Для порівняння, з білорусками польські хлопці пошлюбилися тільки 210 разів, а з москальками – лише 111.

У 2021 році польські жінки зіграли 165 328 весіль. З них, логічно, 163 397 – це польсько‑польскі пари.

Далі польки уклали 349 шлюбів з українцями, а 252 стали під вінець з громадянами Великої Британії. 224 польських дівчат обрали собі за пару німців, і лише 160 – італійських чоловіків.

Для порівняння: в 2020 році було укладено 1435 шлюбів польськими чоловіками з українками – зріст майже на цілі 30 відсотків.

Натомість кількість одружень польок з українцями зросла не відчутно: в 2020 році їх було зафіксовано 323 рази.

Отже, це офіційна статистика, можна так сказати, мирних ще для України 2020 і 2021 років.

В 2022 році до Польщі в'їхали мільйони біженців з України, левову частку яких становлять жінки з дітьми й просто дівчата студентського віку.

Не потрібно «бабою Ванґою», аби передбачити, що за рік – максимум за два кількість шлюбів між польськими чоловіками і українками зросте. Щонайменше у двічі, а можливо у всі чотири рази!

Дійсно: ну що таке раптом не повних 7400 польсько‑українських шлюбів на тлі сотень тисяч неодружених дівчат чи розлучених жінок?

А не потрібно забувати, що час і розлука своє «пиляють».

І тут вирішувати демографічну Польщі допомагають недорікувате рішення київської влади намертво не випускати чоловіків 18‑60 річного віку.

Якісь подружжя – витримають перевірку часом і розлукою. Але чималий відсоток точно ні.

Хто хто, а мешканці Західної України цю проблему знають не з чужих слів і задовго до війни: через постійне і масове заробітчанство.

Від 1990‑х років навіть виросло ціле покоління так званих «заробітчанських дітей», коли вихованням залишених діток займалися як не дідо з бабою в кращому випадку – так тітка з сусідков. І це: за живих батьків!

Нині ситуація дещо відмінна від чисто заробітчанської міґрації, але основні засади десь ті самі:

«Хочете зруйнувати сім'ю? – Приречіть її на тривалу фізичну розлуку!»

Офіційні речники кожен божий день звітують, як вони успішно боряться з так званими «ухилянтами», які або шляхом підроблення документів, або вже й безпосередньо «вовчими стежками», як писав ЗУНР, намагаються будь‑що вирватися закордон. 

Якщо київська зеленська влада гадає, що питання в бажанні вирватися з нашою чарівної «Країни Мрій» полягає тільки в бажанні заникатися від вóйска – то даруйте, але це вже щось глибше за банальну дурість.

Панове з 95‑го Кварталу, вочевидь, і близько не розуміють, що таке демографія, яку вона має інерційність, і наскільки безпосередньо кількість населення в країні пов'язано з масовою міґрацією!

Того, чого не свідомі гравці «бананом по роялях» – дуже добре вловлюють владці в інших Европейских країнах.

Насамперед, в Польщі як країні, що прийняла найбільшу кількість біженців з України від початку війни.

І зробила це Польща тільки почасти через своє географічне положення і безпосереднє пограниччя з Україною. Скажімо, та сама Словаччина має всі ці самі передумови, а за нею недалеко лежить і Чехія, але ці слов'яномовні країни не провадять аж настільки явної асиміляційної політики щодо біженців, як це робить Польща.

Тут потрібно згадати, що під час міґрантської кризи в Европі, спричиненої хвилею біженців через війну в Сирії, Польща зробила все можливе, аби до країни майже ніхто не потрапив з близькосхідних міґрантів!

Зробили вони тоді це дуже гарно: прикрилися 1,5 мільйонами заробітчан з України, назвавши їх біженцями від конфлікту (тоді ще) на Донбасі, а також (увага!) від злиденного життя в Україні!

Сказано це було неабиким, а тодішньою польською прем'єркою i посланкою до Европарламенту Беатою Шидло.

Воно і зрозуміло, чому Польща так затято уникала приймати біженців з Близького Сходу.

З одного боку, через відверто расистське та ксенофобське ставлення до людей іншої культури, віросповідування і зовнішнього вигляду.

З другого боку, ті біженці виїздили зі своїх країв здебільшого цілими сім'ями, тобто разом з дорослими чоловіками. А воно польським урядником потрібне?

Тому замість прийняти близькосхідних втікачів від війни, Польща в ті роки почала стрімко спрощувати процедури легального працевлаштування для іншоземців.

Зрозуміло, що левову частку цих «трудових резервів» становили вихідці з України. Як через географічну та мовну близькість, так і через цілеспрямовану десятирічну польську політику полювання за студентськими, учнівськими й трудовими кадрами, вправно розгорнутій від Львова до Одеси і Краматорська з Маріуполем.

Звісно, наш «зелений» клоун зі свитою всі ці процеси проґавив, бо ж він грав «слугу народу» в телесеріалах.

А тому де йому зрозуміти, що через політику тримання в «кріпаках» зрілих хлопців і чоловіків польські урядники тільки потирають руки та тихо сміються з недорікуватих «хохлів» у владі, які знову все проґавлять!

Варто пригадати, що навіть німота, коли влипла під Сталінґрадом, і то: постійно відправляла своїх вояків на відпочинок домів, далеко від фронту: на рідну Баварщину з лискучими корівками чи в той самий, тоді ще гуляючий, Берлін.

І робили німці таку ротацію доти, доки могли літати літаки туди‑сюди з обложену з усіх боків армію.

А що в нашій дійсності?

Як може боєць ЗСУ, який відтарабанив чотири, п'ять, шість дехто вже місяців на передовій без перепочинку – побачитися зі своєю дружиною, дітьми, рідними, які зараз в тій самій Польщі, чи будь‑якій іншій країні?

Їм що: потрібно підриватися з вже облаштованого місця і їхати на побачення в якийсь дешевеньких придорожній мотельчик на Львівській окружній, так?

Словом, тримаючи границю замкненою для чоловіків продуктивного і, не будемо ховатися, заплідного віку – київська влада дограється до того, що просто посприяє розвалу тих розірваних сімей, які ще зберігають між собою зв'язок.

А також зірвуть можливості до утворення нових сімейних пар між українськими дівчатами та хлопцями: перші ж скніють тут, а другі потихеньку облаштовуються там.

В оглядовій перспективі це призведе до того, що через рік в аналогічному звіті GUS – польського статистичного відомства, – ми будемо читати про «трикратне збільшення шлюбів між поляками та українками у порівнянні з 2022 роком»...

Зак ви тут «ухилянтів» ловите – польський брат наречених серед новітніх «Роксолян» виглядає.