Вчителька-східнячка з Маріуполя навчає дітей у Луцьку (ВІДЕО)

Викладає їм... українську мову. Сама при цьому говорить яскраво зросійщеною східняцькою вимовою. Каже, що головна відмінність місцевих дітей від маріупольських — це патріотизм і... україномовність. Історія «визволення» Західної України взірця 1939‑го року дивовижно повторюється.

Тетяна Масенкова – вчителька української мови з Маріуполя. Пів року тому вона з родиною приїхала на Волинь. Чоловік пішов служити до Збройних сил України, а вона викладає у Луцькому ліцеї №21.

Про те, як залишила дім та рятувалась від війни жінка розповіла Суспільному.

Жінка розповідає: у перші дні війни більше хвилювалася за те, щоб не захопили Київ.

– За Маріуполь тоді чомусь не думалося. Ми знали, що, начебто, нас захищають. Біля нас з 2014 року лінія фронту і ми звикли до вибухів, які чули, – каже Тетяна Масенкова.

В окупованому Маріуполі жінка з дітьми та чоловіком жила до кінця березня. Коли місто почали бомбардувати, переховувались в підвалі. Жили без світла, газу та води, тоді й вирішили виїжджати.

– Ми дісталися до Бердянська, нас прихистили в школі, ми там вперше за місяць побачили світло і теплу воду. Для моїх дітей це була така радість, – пригадує переселенка.

На Волинь родина приїхала без речей. Тетяна Масенкова каже, що найбільше за чим сумує це фотографії весільні та дитячі, їх не вдалось забрати, вони втрачені назавжди. Їхнього будинку в Маріуполі уже немає.

В рідному місті Тетяни зараз залишилася частина колег та семеро учнів. Каже: таке рішення винесли їхні батьки. Зараз відомо, що вони навчаються у школі, яка вціліла. Тобто у відновленому російськими окупантами закладі.

– Нещодавно надіслали мені сюжет про відкриття цієї школи, я не змогла його додивитися. Дуже мені шкода, важко зрозуміти і тих батьків, і колег, які там залишилися, – говорить жінка.

Вчителька продовжує працювати, викладає українську мову в луцькому ліцеї № 21. Каже, що помітила на Волині єдину відмінність – це мова, звичайно, і патріотизм.

– Це таке щось непідробне. Ми спускалися в укриття і шестикласники за цей час тричі проспівали Гімн і "Батько наш Бандера". Такого в Маріуполі уявити було важко, – ділиться спостереженнями.

Дійсно: якби про «батька Бандеру» не проспівали тричі – то вважай, що день минув намарно...