Польський експерт: про Польсько-Українську Унію зараз мовиться позитивно!

Д-р Лукаш Адамський з Центру польсько-російського діалогу та порозуміння розповів, що київські журналісти його запитували про відродження Речи Посполитої як унії Польщі та України.

Д-р Лукаш Адамскі (Łukasz Adamski) — заступник директора Центру польсько-російського діалогу та порозуміння. Історик і політолог, який спеціалізується на історії країн Східної Європи та аналізі їх поточної політичної ситуації. У 2006-11 роках працював у Польському інституті міжнародних відносин аналітиком, а потім координатором програми двосторонніх відносин в Європі. У 2014 році доповідач Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні. Публікується в польських провідних виданнях «Gazeta Wyborcza», «Rzeczpospolita», «Tygodnik Powszechny», а також  в німецькій «Süddeutsche Zeitung».

11 липня, коли в Польщі розпочинаються Дні пам'яті «Волинської різанини», пан Адамскі дав розлоге випитування польському виданню Gazeta.pl. Серед іншого, йшла там мова і про плани відродити Річ Посполиту як унію Польщі та України. При чому: плани вже з обох боків. Далі цитуємо пана Лукаша з польської Gazety:

За останні роки ця дружба [між Польщею та Україною] зміцнилася. Еліти ІІІ РП [III Річ Посполита — неофіційна назва нинішньої Республіки Польща, яка апелює до історичної спадковості з ІІ Річчю, між двома Світовими війнами, і Першою, ще королівською — що існувала до Поділів Польщі] завжди були проукраїнськими.

Масштабна українська імміґрація, яка відбулася в першу хвилю початку війни на Донбасі та анексії Криму, призвела до того, що 1,5 мільйона українців опинилися в Польщі.

[Тут пан Адамскі робить вже традиційну для польських речників підміну: 1,5 мільйона українців — це насамперед заробітчани та студенти: жодних масових хвиль саме біженців не було ні до, ні під час, ні після 2014 року! Аж до 24.02.2022 — прим. ред.]

Майже кожен поляк познайомився з українцем особисто – ці контакти призвели до зміни широких соціальних верств. І зараз жах війни і бажання допомогти викликали у поляків велику солідарність з українцями, а серед українців – вдячність.

Під час війни я вже тричі був в Україні. I якщо раніше я бачив не більше, ніж ознаки симпатії, особливо в Києві, то зараз кожен другий, коли чує моє польське ім'я, хоче подякувати за допомогу!

Таку вдячність поділяють як прості люди, так і українська еліта. Настільки теплі теперішні стосунки дозволяють говорити про плани польсько-української конфедерації.

Українські журналісти неодноразово мене запитували, чи є у нас перспектива відбудови Речі Посполитої. Для людини, яка знає український історичний дискурс та історію місцевої політичної думки, це щось направду революційне. Чому?

Тому що Річ Посполита, унія України з Польщею сприймалася поколіннями українських інтелектуалів та істориків як щось негативне: залежність від Польщі, полонізація значної частини еліти, яка могла б працювати на окрему українську культуру.

«Ягеллонська ідея» [один з двох історичних підходів польських еліт до «українського питання»] розглядалася як засіб панування над українськими землями.

Між тим минулого року керівники МЗС Польщі, України та Литви підписали Вільнюську декларацію, яка позитивно відгукувалася про Республіку Польща як вагомого джерела політичної культури регіону.

Я особисто не бачу потреби відбудовувати цілісної Польсько-Українську держави. Тому що це пов’язане з ризиком мовних, культурних, економічних і так далі конфліктів.

Тим не менш, існує потреба значно зміцнити зв’язки між нашими країнами, щоб ми могли відновити нашу спільноту, зруйновану поділами, совєтами та націоналізмом.

Загалом, пан Адамскі ні дрібки не лукавить, коли каже, що сенсу в відновленні Польсько-Української унії не бачить: бо за теперішніх умов Польща не зможе в такій Унії бути одноособним локомотивом — не ті часи, зрозуміло. 

Натомість Польським провідним елітам вигідніше дочекатися, доки Україна фізично зменьшиться: і територіально, і кількісно. І тоді вона зможе відродити свою експансію не тільки на «креси», але й далі на схід. 

Втім, ситуація звичайної асимиляції мільйонів українців, які переїхали до Польщі як довоєнні заробітчани та студенти, і вже як втікачі від війни — так само для є прийнятним варіантом для теперішньої Речі Посполитої!

Хай це не так привабливо виглядатиме на мапах, але теперішня доба висуває на передній план битву за трудові та наукові ресурси, а не за «Дике Поле»!

На жаль, як свідчать слова пана Лукаша, далеко не всім київським новинарям до снаги зрозуміти ці елементарні речі...