Західна Україна у 2024 році: Опір мобілізації та спроби чоловіків виїхати за кордон

Головними тенденціями в регіоні протягом 2024 року стали спроби чоловіків мобілізаційного віку ухилитися від служби у війську та будь-яким чином виїхати за кордон – в тому числі перетнувши його незаконно.

«Треба ухилятися ще швидше»

Наприкінці 2024 року в сегменті соціальних мереж Західної України стала надзвичайно популярною сцена з культового фільму «Матриця», у якій Трініті говорить Нео, котрий залишився живий після сутички з агентом Смітом та його командою: «Я ще не бачила, щоб хтось так швидко ухилявся». На це Нео відповідає: «Треба було ухилятися ще швидше!» Зрозуміло, що у фільмі йшлося про ухилення від куль, а не від мобілізації, що нині є вибором все більшої частини західно-українських чоловіків.

Наприклад, з початку повномасштабної війни до 1 липня 2024 року (більш свіжих даних немає) з понад 416 тисяч осіб, які подані в розшук за ухилення від проходження військової служби, абсолютна більшість – з областей Західної України (329 тисяч, тобто майже 80%). Безумовним лідером є Львівська область: тут в розшук подано 101,7 тисяч ухилянтів, далі йдуть Закарпатська (58,7 тисяч), Тернопільська (50,4 тисяч) та Івано-Франківська (45,6 тисяч) області. Місця з п’ятого по сьоме серед лідерів за поданими в розшук ухилянтами теж займають області Західної України. Так, у Хмельницькій області подібних осіб 28,6 тисяч, у Чернівецькій – 27 тисяч, у Рівненській – 15,1 тисяч.

Стандартною моделлю ухилення є пасивна, коли чоловіки практично не виходять з дому, або роблять це рано-вранці і пізно ввечері, щоб не зіткнутися з людоловами на сумно відомих «бусиках». Інші уважно стежать за місцевими групами у соціальних мережах, де повідомляють про місця роздачі повісток та маршрути пересування «бусифікаторів». Правда, з кожним днем таких груп стає все менше.

Наприклад, у жовтні-листопаді в СБУ повідомили, що їхні кіберфахівці припинили «деструктивну діяльність» 17 інтернет-спільнот в соцмережах Viber, Telegram та Tik-Tok, які нібито перешкоджали мобілізації у Львівській та Івано-Франківській областях. При цьому «перешкоджанням» названо той факт, що учасники груп просто повідомляли актуальні місця вручення військовозобов’язаним повісток та закликали ховатися від представників ТЦК. Їхнім адміністраторам повідомлено про підозру в «перешкоджанні законній діяльності ЗСУ». Ці групи користувалися попитом серед чоловіків, які намагались ухилитися від військового обов’язку, визнали в СБУ.

А блогерку з Чернівців Анжелу Гуріну за сюжети про діяльність співробітників ТЦК з насильницької мобілізації суд відправив за грати на 5 років – теж за «перешкоджання законній діяльності ЗСУ». Її колега Остап Стахів зі Львова зараз очікує суду за тим же звинуваченням. Стахів два місяці перебував у СІЗО, проте вийшов під заставу у 908 тисяч гривень.

Жорстка позиція людоловів у поєднанні з тим, що в будівлях ТЦК і спеціальних тюрмах в їхніх підвалах від побиття та катувань гине все більше мобілізованих, викликає опір місцевого населення – наразі неорганізований. Найбільше подібних випадків наразі зафіксовано на Гуцульщині.

Так, 6 лютого у село Космач на Івано-Франківщині (до речі, це батьківщина легендарного Олекси Довбуша та його соратників, опришків – так називали карпатських розбійників у XVIII-ХІХ століттях) прибули працівники ТЦК. Селяни зустріли військових не дуже дружньо. Людей у формі оточила група жінок, які вигукували, що «в країні війна не оголошена», а представники військкомату «будуть биті». Згодом до центру села жінки вийшли на імпровізований протест. Вони почали зупиняти машини, звинувативши одну з жінок в тому, що вона – «навідниця ТЦК» і приїхала «здавати воєнкомам» місцевих чоловіків.

А 7 березня в буковинському селі Плоска місцеві жителі – один на коні, другий на старенькій «Ниві», – напали на співробітників ТЦК з сокирами. Нагадаю, саме сокири-бартки були головною зброєю Довбуша та його опришків. У жовтні два брати, які вчинили цей напад, отримали по три роки в’язниці за хуліганство. До речі, у одного із засуджених безвісти зник на війні син, проте суд цього не врахував.

4 липня зіткнення місцевого населення зі співробітниками ТЦК відбулися в гуцульському містечку Ворохта на Прикарпатті. Конфлікт виник через встановлений у містечку блокпост ТЦК, який відлякував туристів. Люди рушили до блокпоста, проте машина військових спробувала прорватися крізь натовп, вдаривши кількох жінок. Але машину зупинили, виштовхали на узбіччя, а водія побили. Наразі п’ятьом мешканцям Ворохти пред’явлено обвинувачення в хуліганстві, проте суд ще не відбувся.

Були в регіоні і справжні штурми ТЦК, як це сталося 3 серпня у Ковелі, що на Волині. Там місцеві мешканці заблокували будівлю ТЦК і навіть прорвалися на його територію. Гнів викликало незаконне затримання трьох юнаків, які їхали на авто додому. Акція припинилася лише після того, як хлопців відпустили. Організатор протесту у жовтні відбувся штрафом у 34 тисячі гривень.

Таким чином, за штурм ТЦК чи напад на його співробітників карають м’якше, ніж за сюжети про насильницьку мобілізацію. Тобто інформаційну сферу київські власті вважають для себе більш небезпечною.

Вирватися за кордон за будь-яку ціну

Оскільки «бусифікація» стає в регіоні все активнішою, ухилянти намагаються вирватися з території України – в країни ЄС або Молдавію. Та чоловікам у віці 18-60 років виїзд за кордон заборонено (за невеликими винятками), тому вони шукають можливості зробити це незаконно. Головними є корупційне отримання статусу, що дає право на виїзд (волонтер, водій міжнародних перевезень), фальшування документів про наявність трьох і більше дітей або інвалідність (свою або дружини, в тому числі фіктивної), або перетин кордону за межами пункту пропуску. Все це коштує недешево.

Наприклад, тільки Львівська обласна військова адміністрація (ОВА) визнала, що понад 2 тисячі чоловіків, які за поданнями різноманітних благодійних фондів та громадських організацій були внесені в спеціальну систему «Шлях» і виїхали за кордон як «волонтери», так і не повернулися в Україну. При цьому оприлюднені дані можуть бути не повними, оскільки ґрунтуються виключно на підставі листів Державної прикордонної служби (ДПСУ), яка періодично інформує Львівську ОВА про порушення внесеними до системи «Шлях» чоловіками термінів перебування за кордоном. Тому, якщо ДПСУ не надсилала таких листів щодо певних організацій, то їхні «волонтери» в списках порушників не значаться. За даними львівських журналістів, щоб потрапити в систему «Шлях», треба заплатити від 2 до 5 тисяч доларів.

Право на виїзд за кордон дає українським чоловікам також статус інваліда, і з його незаконним наданням пов’язаний чи не найгучніший скандал минулого року в регіоні. У жовтні працівники Державного бюро розслідувань (ДБР) викрили керівницю Хмельницького обласного центру медико-соціальної експертизи (МСЕК) Тетяну Крупу на незаконному збагачені. Під час обшуків у них знайшли лише готівкою майже 6 мільйонів доларів США у різних валютах. А в робочому кабінеті чиновниці було виявлено 100 тисяч доларів США, низку підроблених медичних документів та списки ухилянтів із прізвищами та фіктивними діагнозами.

Але це був лише початок скандалу. Виявилося, що майже 50 прокурорів Хмельницької області отримали інвалідність – завдяки рішенням керівниці МСЕК Тетяни Крупи, та пенсії за інвалідністю – за рішенням її сина, Олександра Крупи, що очолює обласне управління Пенсійного фонду. В результаті керівник Хмельницької обласної прокуратури Олексій Олійник змушений був піти з посади, хоча й залишився прокурором. Звільнити його, як інваліда, майже неможливо – при цьому він має право виїзду за кордон.

Деякі ухилянти, не маючи коштів на придбання статусу інваліда (в різних областях регіону це коштує від 5 до 10 тисяч доларів), вирішують проблему простіше – одружуються з жінками-інвалідами, що теж дає формальну можливість виїзду за кордон. Проте реалізувати її стає все складніше: прикордонники оголошують такі шлюби «фіктивними», а поліція відкриває справи про «спробу незаконного переміщення особи за кордон». При цьому обвинуваченими стають саме жінки, які зізнаються, що за 1-2 тисячі доларів погодилися вийти заміж, щоб допомогти чоловікам виїхати з України.

Проте найбільш резонансними в минулому році стали спроби масового незаконного перетину кордону. Так, 7 лютого Західне регіональне управління ДПСУ повідомило про «абсолютний рекорд» – затримання співробітниками Мукачівського прикордонного загону 40 чоловіків, які намагалися незаконно потрапити до Угорщини. «За послуги організатори незаконного переправлення планували зірвати куш, отримавши від кожного зі своїх клієнтів від 4500 до 8500 доларів США», – йшлося у повідомленні ДПСУ.

А от у червні два масових, причому силових прориви кордону на Закарпатті були вдалими. Спочатку 9 червня в Угорщину прорвалася вантажівка ГАЗ-66 з чорними номерами військового зразка. Українські прикордонники виявили сліди транспортного засобу на ділянці кордону «Косино» та «Велика Бийгань», а угорські правоохоронці повідомили про виявлення транспортного засобу та затримання 32 громадян України. А через два дні до українсько-угорського кордону прорвався мікроавтобус Volkswagen. Звідти вийшли 18 осіб, вони прорізали загороджувальний паркан та перейшли в сусідню країну, яка не видає ухилянтів Києву.

Місцеві коментатори прогнозують, що найближчим часом подібні прориви через українсько-угорський кордон можуть почастішати – адже кордон з Румунією, яка теж не видає Україні біженців, проходить в основному у більш важкодоступних місцях, і взимку його порушники часто гинуть. Ще одним сумнозвісним місцем загибелі ухилянтів є річка Тиса, по якій проходить кордон і з Угорщиною, і з Румунією. З початку війни звідти виловили тіла майже 50 чоловіків.

Родичі загиблих переконані, що в їхній смерті винні українські прикордонники, проте  формально в регіоні зафіксовано лише один випадок вбивства ухилянта прикордонним нарядом –  в травні на Закарпатті. Тобто, хоча за незаконний перетин кордону передбачена лише адміністративна відповідальність, фактично за це в Україні карають на смерть. Незважаючи на це, потік ухилянтів через кордон не зменшується – швидше навпаки.