На подвір’ї маєтку Митрополита Андрея Шептицького демонтували пам’ятник красснай армії

У п’ятницю, 30 вересня, у селі Прилбичі Новояворівської громади, що на Львівщині, демонтували пам’ятник красснай армії. Пам'ятник червоній армії був розташований на подвір’ї маєтку Митрополита Андрея Шептицького. Ініціаторами демонтажу стала сама громада й активісти з організації "Локальна декомунізація".

У цьому символічному місці в перші дні окупації Західної України 1939 року – сов'єти розстріляли графа Льва Шептицького з родиною та прислугою. Тому такий пам’ятник тоталітарного режиму є, фактично, наругою над історичною пам’яттю в Галичині.

23 червня 1941 року підрозділ саперного батальйону красснай армії заклав вибухівку під палац графів Шептицьких. Від родового маєтку Глави УГКЦ майже нічого не залишилося. Тоді ж зруйнували й невелику каплицю з привезеною з Люрду фігуркою Божої Матері, що стояла біля будинку. 

– У 1950-х роках в маєтку Шептицьких, на місці зруйнованого дому, збудували будинок культури. Замість каплиці поставили монумент совєтській армії, – йдеться у повідомленні Львівській ОВА.

На місці ворожої символіки хочуть відновити статую Матері Божої, яка стояла тут до Другої світової війни. 

– Поміж прізвищами місцевих, які боролися з нацизмом, на символічних плитах точно є імена чекістів, які катували наш народ. Їхні діти і внуки 24 лютого прийшли робити це знову – в Бучі, Ізюмі, Маріуполі і Бородянці. Поки наше військо б’ється з окупантами, ми маємо зачистити тил від ворога, який криється у символіці, а через неї – у сприйнятті нашого простору, в наших спогадах про села і міста», – наголосив представник ініціативи «Локальна декомунізація» Назар Мединський.

Пам’ятник у Прилбичах не має охоронного статусу, відповідно до законодавства, питання його демонтажу – справа органів місцевого самоврядування.

Варто нагадати, що левову частку особового складу красснай армії, яка вторглася в Галичину та Волинь – становили призовники – вихідці з Наддніпрянщини. Власне, пізніше, вже в 1940‑х роках, коли зійшлися між собою армії СССР та Німеччини, недарма були запроваджені назви на кшталт «Український фронт».

Було це зроблено, серед іншого, і для підняття бойового духу крассно‑армєйцєв з Наддніпрянщини, аби викликати в них відчуття, що вони боюють вже не за Сталіна, а за свою домівку, за свій рідний край.

Пізніше стрижень НКВДистів, що розгорнули свою діяльність проти УПА – так само становили саме східняки. Їх набирали через те, що вони, обізнані бодай хоч якось з мовою Українською – надавалися до вивчення мови Галицької. Йдеться навіть про володіння на розмовному рівні: саме з таких кадрів творилися лжебоївки УПА.