Галичани в Польщі: сумнівні кревні чи небажані сусіди?

Ми починаємо публікувати тексти Анджея Ротманна, публіциста, який народився в Польщі, а зараз працює в Казахстані. Цикл стартує зі статті, яку відмовилися вміщувати всі без винятку польські портали.

Скільки б штатні кремлівські пропагандисти не переконували нас, що питання майбутньої Польсько-Української Унії практично вирішене, і ця єдина держава ось-ось з’явиться на карті Європи (а також, що набагато гірше, на картах російського Генерального штабу) – насправді до цього ще надто далеко.

Більше того, окрім зовнішньополітичних та правових проблем (хоча росіян і переконують, що міжнародного права вже не існує, однак це не так) на шляху побудови згаданої Унії є ще одна перешкода – повне неприйняття цієї ідеї польським суспільством.

І справа навіть не у пам’яті про Волинську різню. Адже вбиті бандерівцями на Волині та в Галичині поляки все одно до цього часу не дожили б – навіть якби Волинської різні не було. Як не поглянь, це закон історії: душа за жорстоко вбитими земляками болить лише у тих двох поколінь, які мають безпосередній зв’язок із жертвами. Для третього і наступних – це давня історія. Власне, ми бачимо це на прикладі Голокосту... Але мова йде про інше.

Йдеться про повне неприйняття польським суспільством українців – як рівних. У ролі дешевої робочої сили, особливо у сфері обслуговування, як молодшого персоналу без прав і з масою обов’язків, – українці цілком пасують полякам. Економічні мігранти, яких до 24 лютого в Польщі проживало щонайменше 1,5 мільйона, поляків зовсім не турбували. Бо вони ЗНАЛИ СВОЄ МІСЦЕ!

Вони заробляли свої злотувки, відправили їх на батьківщину, жили тихо і сумирно у своїх хостелах і «студіях» на околицях Варшави, Лодзі, Познані та Кракова – і не втручалися туди, куди їх не просили. Все було добре, тихо і щасливо – аж до моменту, коли після 24 лютого до Польщі не приплив потік біженців. І тут ситуація кардинально змінилася...

Біженці – це не економічні мігранти. Біженці глибоко переконані, що польська держава і польське суспільство ЇМ ЩОСЬ ВИННІ. І не об’їдки з панського столу – а повноцінні пільги та виплати, нормальне житло, медичне обслуговування, навчання дітей у школах... З іншого боку, поляки, які спочатку кинулися допомагати «нещасним жертвам російської агресії», – з подивом і напів-роздратуванням раптом усвідомили той факт, що новоприбулі сприймають їхній благородний чин ЯК НАЛЕЖНЕ! Більш того, вони вважають, що допомоги явно недостатньо і її потрібно збільшити в рази... А головне – біженці НЕ ХОЧУТЬ ПРАЦЮВАТИ!

Тому Галицько-Волинська Ірредента – це передусім вирішення надзвичайно болючої для польського суспільства проблеми біженців. Ця майже тримільйонна армія здатна повністю розвалити Польщу, видоїти її. Вони як сарана, від якої немає порятунку. За винятком одного варіанту – ПОВЕРНУТИ ЇХ ДОДОМУ...

Але це можна зробити лише в одному випадку – якщо цей дім буде БЕЗПЕЧНИМ. А це можливо лише в одному випадку – якщо він не матиме жодного стосунку до України! Польська Галичина і Волинь – це все-таки буде територія НАТО, як не крути. І в цьому випадку біженці, як би вони проти цього не заперечували, змушені будуть повернутися у свої міста й села, котрі стали польськими – і тоді поляки, нарешті, зможуть зітхнути з полегшенням…