Вісімдесят п’ять міліметрів до Європи

У Києві вирішили усунути мерзенну спадщину мракобісів-ленінців та зрівняти залізничні колії з європейськими. Щоб нічого не заважало українцеві робити кроки у правильному, переважно польському, напрямку.

Іноді крок уперед є наслідком своєчасного стусана в зад. У випадку України сумнівною є як своєчасність стусана, так і точність його застосування (але що стусан був – безсумнівно). Та й щодо напрямку кроку існують розбіжності – чи він уперед?.. Але все це, як то кажуть, деталі, хоча в них і криється ворог роду людського. І, щоб не демаскувати себе раніше терміну, він цих дрібниць і деталей винаходить безліч. І тут йому на допомогу ціла гвардія різних винахідників, серед яких значну роль – а іноді й вирішальну – відіграють чиновники. Будь-які – від управдома і до управління справами... Буває, що й президента.

Те, що українська влада, яка перебувала в певному напівсонному стані, отримала стусана, – медичний факт. Неминучі наслідки цього стусана у вигляді безлічі кроків, часто хаотичних і необдуманих, не змусили на себе довго чекати. Але – не побоїмося банальності – будь-яка криза є джерелом можливостей, у тому числі й конструктивних.

Як сказав прем'єр Шмигаль: «Ця війна показала, де насправді наші брати і куди йти». Ну, не знав хлопець напряму, сам не прочитав, а збоку не підказали, що, мовляв, там, у Конституції, вже все написали – куди. Щоб жодних сумнівів – у НАТО! Ну, і в Європу, ясна річ, бо по дорозі ж. Так от тепер і він, нарешті, визначився. Отже, вкрай необхідно зробити ряд обдуманих цього разу кроків на шляху до мети – тобто вперед. А для цього потрібні дороги. І не лише автомобільні. Там одних переходів прикордонних – заморишся стояти у чергах!

Інша річ поїзд: ти собі сидиш, а він тебе везе. Без корків, заправок та стояння у прикордонних чергах. І все б нічого, але ці дияволи червоні в недобрий час не інакше як з метою насолити всій прогресивній Європі, або окремо взятому черговому Керзону, залізничну колію проклали ширшу за стандартну європейську. І ось тепер – не 30 років тому чи трохи пізніше, у відносно безбідні роки, а саме зараз, – вирішили у Києві усунути цю мерзенну спадщину мракобісів-ленінців та зрівняти колії. Щоб нічого не заважало українцеві робити кроки у правильному, переважно польському, напрямку.

І знову слова Шмигаля, тепер уже озброєного знанням правильного напрямку: «Історично ми були у Радянському Союзі, де ширина колії була 1520 міліметрів. Але ця війна показала, де насправді наші брати і куди йти. У Європі ширина колії складає 1435 мм. Ось чому ми розвиваємо наші залізниці на вузьких коліях, що дозволить якнайшвидше інтегруватися з Європою. Ми протягнемо вузькі колії від кордону, розвиватимемо їх далі. Більше нічого спільного з Росією ми не маємо». Тут би йому хтось на вушко нагадав про спільні кордони з Росією, але чи то прем’єр на радниках економить, чи радники з тих, кого ми згадували. Але загалом добре: бачу мету, не бачу перешкод. Будемо будувати, будемо!

Цитую нашого влад ця далі: «Українці заявили в липні в Лугано, що в рамках військової реконструкції вони хотіли б спочатку відремонтувати, реконструювати чи збудувати 1412 кілометрів залізничних колій стандарту 1435 мм (європейська колія). 585 кілометрів будуть для високошвидкісної залізниці. Це відстань від Києва до польського кордону. Тоді ж було оголошено про будівництво такої лінії».

Мало зрозумілим є визначення «в рамках військової реконструкції», але це вже деталі, куди без них! На першому етапі піде – чи може піти – і це. Тут головне визначитися, що возити насамперед – українців чи українське. А українського всього багато, не перелічити: і зерно, і насіння, і метал… І це лише в одному напрямку, у польському. Але ж дорога працює і в реверсному, як люблять говорити газовики. Поляки, на відміну від Шмигаля, про кордони з РФ не забувають і знають, що рано чи пізно ці кордони запрацюють. А тим, хто про них не забуває, принесуть купу форси, як кажуть польські братИ. Чи брАти?..

І тут цікаво було б дізнатися: за які гроші все це планується здійснити? Який статус цього інфраструктурного проекту, що має континентальне значення? Варіантів маса. З погляду гри в довгу – це, звісно, має бути державна програма: гроші вкладаєш один раз, а отримуєш дуже, дуже довго. І багато: інтерконтинентальний транспортний хаб – це навіть не курка, яка несе золоті яйця, це цілий курник золотих курей. Це може – і має! – бути бюджетоутворюючим напрямом у державі. Наявність такої транспортної системи неминуче спричинить створення логістичної інфраструктури, переробних підприємств, розподіл виробництва. А це, у свою чергу, врятує від вимирання цілі регіони України – адже йдеться про тисячі робочих місць.

І під усе це потрібна земля. Дорогуща європейська земля, скуплена за копійки ще тоді, коли вона була українською. Тепер же, коли вона стала європейською, ця ж сама земля принесе тисячі відсотків прибутку, – хоча й  не тим, чиєю вона була зовсім недавно. Не тим, хто, рятуючись від «визволителів», утік у ту ж Польщу, і не тільки їм…

Це саме ті тисячі й тисячі робочих рук, які знадобляться і про які ми говорили. Сьогодні вони ще можуть працювати в українському проекті, заробляючи не поденну оплату, а отримуючи частку від прибутку – у нас, начебто, res publika, яку поки ще ніхто не відміняв, принаймні, офіційно. Але завтра, якщо слідом за землею та «Великою приватизацією» і цей проект буде злитий за гроші, – це будуть вже не українські тисячі рук та десятки тисяч ротів.

Зараз розглядається безліч варіантів розвитку подій, серед яких є і такий, у якому польські гроші та бізнес грають, може, і не першу, але далеко не останню скрипку. Не будучи наївними і вміючи рахувати на два ходи вперед, поляки вирішили підстелити соломки, вкладаючи величезні гроші у створення найпотужнішої європейської армії (поки Макрон розмірковує про загальноєвропейську). Але у польській приказці недарма сказано: «Про що б не говорили, йдеться про гроші»…

Варіантів, повторюся, маса і всі вони цікаві та привабливі. Можемо розібрати їх усі, якщо читачам буде цікаво. А поки що нам потрібно подолати 85 мм на шляху до Європи. Шмигаль нам у поміч!

Але чи в тих 85 мм полягає сенс? І для кого цей сенс? Чи наші закляті друзі, одвічні сусіди – я не про північних кажу, боронь Боже! – колись вболівали за українця? Ну, так, може колись таке й траплялось, бо й про худобу добрий хазяїн переживає – щоб не хворіла і була ситою, бо мусить працювати. Це все так! Але ж не створювати їй панські умови, бо вони й для самого пана не зайві.

Те ж саме і з тими коліями. От як сказати українцю, щоб він сам віддав щось своє, особливо якщо це своє вартує купу грошей та ще й нові гроші приносить? А можна сказати, що оцей кавалок, 85 мм, вкрай необхідно зрівняти, – бо інакше ніяк. І це одразу вже не «поцупив», а «допоміг». Ну, і, звісно: хто допоміг – той керує. А хто керує, той заробляє.

Ще ж не всі забули, яку величезну «допомогу» надав «Укрзалізниці» і кожному українцю Войтек Балчун, польський рок-музика, за сумісництвом – спец із колій. Тому, хто не знає, скажу: все, що стосується залізниці, є державною таємницею. Але не для глави «Укрзалізниці», навіть якщо він не громадянином України. Отже, всі таємниці українських залізних шляхів сполучення перемістилися до кишені польського вар’ята з гітарою. І зараз поляки краще за українців знають, що, де і за скільки. Колись це звалося «промисловий шпіонаж», а зараз – «братська допомога». І не без цього знання поляки зараз освоюють українську землю і інфраструктуру.

Правда, навіть тут не поляки гребують українськими грошима. Скажімо, проект вузької колії від польського кордону до Львова фінансується саме українськими платниками податків. Показово також і те, що маршрут між Варшавою та Києвом пролягає, всупереч географії, не через північ України, а через Львів. Користуючись нагодою, раджу львів’янам зазирнути до Вікіпедії,  де є чудове слово restytucja, яке вочевидь подарує їм багато гострих емоцій ближчими роками…

Але це все ще попереду. А наразі – колії. Перефразовуючи китайського філософа Лао-Цзи (сподіваюся, це ще не заборонено?), шлях у тисячу лі починається з 85 міліметрів.