Закарпатський військовий без ніг вперше повернувся додому з передової – знову рветься на фронт

Воював без ніг, а коли змусили повертатись у тил, довго опирався - це історія бійця Василя Штефка, який попри інвалідність пішов на фронт.

Він їхав додому понад добу і зробив лиш три недовгі зупинки, бо мріяв скоріше обійняти своїх дівчат — дружину та донечку.

Додому повертався із зламаним протезом, що натирав ногу. Але каже, щойно побачив рідних – забув про біль.

– Я не бачив їх 6 місяців. Дивися, як дочка виросла, вже майже така, як я. А коли я їхав, була лише до шиї, – каже чоловік.

Обидві ноги 55‑річний Василь Штефко втратив внаслідок нещасного випадку, вже багато років пересувається на протезах, розповідає ТСН.

Та коли почалася війна, пішов у військомат. Йому кілька разів відмовляли, а він приходив знову і знову.

Вмовив взяти на фронт водієм. За кермом доправляв боєкомплекти у найгарячіші точки. Від побратимів інвалідність довго приховував.

– Ніхто не знав, що я в протезах. Потім оце ваше інтерв’ю показали, він каже: «А як ці журналісти вам ці ноги примудрували?» А я показую, чи ці?  А він такий: «Ааа, то це справді так?». Чоловік зі мною на той момент вже 1,5 чи два місяці прослужив, – розповідає пан Василь.

Та коли про інвалідність дізнались у Генштабі — перевели служити додому на Закарпаття.

– У пункт постійної дислокації. Видно хтось на мене пожалівся, що як це людина без обох ніг на машині їздить, та ще й як їздить… Ніхто не вірив, – каже Штефко.

І хоч на передовій на протезах було непросто, каже, в тил повертатися не хотів.

– Я ж хотів з перемогою… Наш батальйон ніхто не був у відпустці, ніхто, — запевняє чоловік.

Перше, що квапиться зробити дружина — нагодувати бійця, а Василь вже рветься в улюблений сад і не може натішитися урожаєм. Привітати його з поверненням сходяться і сусіди.

Як воював він, Василь не дуже розповідає, соромиться.

Проте досі згадує своїх побратимів.

– Я ніколи не думав, що у мене буде така родина, що у такому віці у мене з’явиться стільки побратимів, — каже Василь.

У перервах між боями він ще встигав заспокоювати дружину та донечку.

Вдома у Василя Штефка купа планів: навести лад на городі, провести донечку у сьомий клас. Та спочатку – з’явитись на нове місце служби, нестиме її у Мукачеві.

Але каже, якщо буде змога повернутися на фронт – поїде без вагань.