Новини



Українці придушували Варшавське повстання — історик


Розлогий маніпулятивний допис оприлюднив Пшемислав П'яста, польський історик, голова Національної Фундації ім. Романа Дмовскєґо. Стаття приурочена до 1 серпня — черговій річниці початку Варшавського повстання проти німецьких окупантів.

В ній історик ледь не головними придушувачами цього знаменитого польського спротиву називає… українців. Для початку подаємо сам текст статті П’ясти. 

 

«1 серпня не є українським святом»

Коли здавалося б, що правляча партія [мова про партію ПіС, яка тривалий час є керівною в Польщі — тут і далі прим. ЗУНР] досягла вершини глупоти та заганяння себе в кут, про своє існування нагадала опозиція. І відразу підняла поперечку дурості трохи вище.

1 серпня о 17:00 поляки традиційно згадують початок Варшавського повстання. Багато хто з нас долучається. Жодних вигуків та гасел. У тиші і роздумах. Бо сумна, страшна то для нас річниця.

В цю мить ми пригадуємо про трагедію міста [Варшави], покоління і народу. Про трагедію, жахливою за своїми масштабами гекатомбою. Жахливою через свою безглуздість і непотрібність.

Водночас місцеві політики з Громадянської Платформи [опозиційна в Польщі політична партія; загалом друга за популярністю після владної ПіС] споглядають на цю історичну трагедію під іншим кутом зору.

Міський голова Познані Яцек Яськовяк вирішив, що сирени у столиці Великопольщі [назва історичної частини країни] цього дня не вмикатимуть. Звичайно, щоб не зачепити почуття наших безцінних українців.

[Щороку 1 серпня в окреслену час по цілій Польщі починають лунати сирени повітряної тривоги на знак пам’яті про героїв та жертви Варшавського повстання, що вибухнуло того дня в 1944 році.]

Його перервав президент Варшави Рафал Тшасковскі, який оголосив, що сирени завиватимуть і для українців, аби показати їм, що вони перебувають в місті, яке не здасться.

[Рафал Тшасковскі — мер Варшави, представник опозиційної Громадянської Платформи].

Від політиків Платформи я не очікую глибоких історичних знань (взагалі не чекаю від них нічого доброго). Однак їм доцільно мати хоч би загальне уявлення про теми, про які вони виголошують свої промови.

Згадаймо ж, яку участь брали українці у Варшавському повстанні.

Серед українських підрозділів, які брали участь у придушенні повстання та вбивствах мирного населення Варшави, можна назвати:

— 209-й козачий батальон Schutzmannschaften [каральні загони допоміжної поліції на окупованих німцями теренах, складалися переважно з місцевого населення, але під німецьким керівництвом], складений переважно з козаків, але також і українців. У серпні та вересні 1944 року філія Kampfgruppe [різновид ударної групи] ґенерала Ґюнтера Рогра брала участь у придушенні Варшавського повстання.

— 572-й батальйон козацької піхоти полковника Зіновєва, який у серпні та вересні 44 р. у кількості близько 260 вояків брав участь у придушенні Варшавського повстання, воюючи в Старому місті та Чернякові, а потім у Жолібожі.

— 69 козачий батальйон. З початку серпня відділок брав участь у придушенні Варшавського повстання у складі Kampfgruppe «Dirlewanger». Згодом її перемістили на околиці Варшави, щоб закрити повстанцям дорогу з Пущі Кампіноскєй на Жолібож.

— 580 кавалерійський ескадрон Osttruppen, який у серпні 1944 року брав участь у придушенню Варшавського повстання, діяв у Старому місті, Чернякові, а потім у Жоліборжі.

— Українці, які служили в РОНА Камінського, здобули особливо погану репутацію серед колаборантських частин. Вони прославилися численним грабіжництвом й звірячими злочинами проти мирного населення, в тому числі жінок і дітей.

Однак такі сухі збіги сьогодні нікого не вражають. Тому до всіх тих, хто так сьогодні дбайливо піклується про добробут сучасних українців, раджу прочитати  більш яскраву характеристику. Її автором є Марек Гласко, який у своєму оповіданні «Друге забиття пса» (Kultura Nr 1-2 1965, Париж) пише:

«…І вона, мабуть, не повірить, що я бачив у 44-му році у Варшаві, як шестеро українців зґвалтували одну дівчину з нашого дому, а потім вибрали їй очі чайною ложкою; під час цього вони сміялися і жартували водночас…».

У повсталій Варшаві українських найманців за німецьку платню боялися всі. З огляду на розмах їхніх злочинів, їх взагалі не брали в полон. Малювали їм на спинах велику літеру U і розстрілювали.

Не можна жити минулим і продовжувати рвати старі рани. Проте плювати на пам'ять загиблих і вбитих так само не годен: цього нам забороняє звичайна пристойність.

Перше серпня для українців не свято. Це день нашого національного осмислення. Хто цього не розуміє, той поза нашою національною спільнотою.

© Пшемислав П'яста
голова Національної Фундації ім. Романа Дмовскєґо Автор багатьох науково-популярних публікацій.

Джерело: Myśl Polska

 

Що тут сказати, аби не назвати написане шовіністичною маячнею? Почнімо, мабуть, з найпростішого: з фактів.

Згадана паном гисториком абревіатура РОНА — розшифровується ніяк інакше, як «Русская освободітєльная народная армія».

В якому з цих чотирьох слів привиділось щось «українське» — треба ще того П'яста запитати!

Навіть сама польськомовна WIKI цю формацію описує як, цитуємо дослівно:

RONA — kolaboracyjna formacja zbrojna złożona z Rosjan w służbie niemieckiej, działająca podczas II wojny światowej.

РОНА — колабораційна збройна формація, що складалася з росіян на службі німцям під час ІІ світової війни.

(на світлині: командуючий офіцер — майор Іван Фролов (в центрі) з офіцерами РОНА під час придушення Варшавського повстання 1944 року. Праворуч від нього — лейтенант Ерьоменко. Крайній справа солдат, судячи за шевроном, належить до іншого російського пронімецького формування — РОА)

Ось яка вже точно структура з пронімецьких збройних формувань під час Другої світової є добре істориками вивчена, документально засвідчена та підтверджена — то це точно РОНА! Ну бо важкувато приховати діяльність 10‑тисячного військового з'єднання.

Тому не будемо зупинятися докладно на усіх діяннях РОНА: допитливий Чительник в два притиски мишки зможе собі знайти достатньо інформації про неї.

 

Поміркуймо над іншим: чи могли в цім війську бути українці?

Так, гіпотетично могли. Особливо зі Східної України, які межували безпосередньо з теренами, звідки, власне, РОНА і пішла.

Межі так званої Локотської республіки, звідки й почала свій розвій РОНА.

 

Чи становили українці більшість в цій армії або хоча б відчутну частину особового складу?

Цього не підтвердить документально навіть сам пан П'яста — а він, не забуваймо, історик. Нема таких даних, бо їх не може бути за визначенням!

 

Чи могли Варшавські повстанці когось з русскіх з РОНА приймати за українців.

Ну, загалом, могли: тут нічого особливо дивного.

Якщо взяти до уваги зросійщений суржик східняків, а подекуди й взагалі російську як основу мову їхнього спілкування, то тут не кожен галичанин відрізнить, хто з них з Росії, а хто з України — де такі нюанси міг вловити пересічний мешканець Варшави?

В перших днях вересня в Варшаві з'явилися вояки Українського Леґіону Самооборони. Було то два підрозділи кілкістю від сили в 219 осіб (загалом же ненімецькі формації, що придушували Повстання, налічували коло 10 тис осіб). Від 15 до 23 вересня бійці УЛС боролися з десантом армії [польського] ґенерала Берлінґа.

Від 23 вересня УЛС квартирувала поза Варшавою і там солдати Леґіону боролися вже з відділками Армії Крайової [польська армія, яка вважалася «офіційною» на той час ще].

Український Леґіон Самооборони — це єдина формація, яку можна вважати українською і яка має відношення до Варшавського повстання. 

Так писала Gazeta Polska купу років тому.

 

Чи можна до РОНА якось приплести УПА?

Та тут нема що особливо приплітати, бо ж давно встановлено, же відчуваючи близький кінець, командир РОНА Камінський спробував запропонувати свої послуги командуванню УПА, але дістав рішучу й катеґоричну відмову.

Невдовзі «комбриґа Камінського», як він себе називав, пристрелили ґестапівці — навіть вони не витерпіли жорстокості, ґвалтів та мародерства з боку його русской армії «освободітєлєй».

Що, зрештою, нашого сучасника не дивує: русскі що тоді, що зараз, що 1000 літ тому — однакові в своїх звірячих рисах.

Дані про трибунал та розстріл самими німцями очільника РОНА задокументовані в матеріалах Нюрнберзького суду.

Залишки війська РОНА після розстрілу Камінського влили до складу підрозділів ґенерала Власова — тобто вже до формації РОА.

— 209-й козачий батальон — складався переважно з сибірських козаків. Цей батальйон був сформований у травні 1944 року в районі окупованої Варшави з числа раніше самостійних козацьких рот, підпорядкованих команданту поліції Варшавського ґенерал-ґубернаторства. Ядром батальйону, швидше за все, був підрозділ, створений у серпні 1942 року під Армавіром, у складі якого були звільнені німцями козаки з місцевого концтабору НКВД.

— 572-й батальйон козацької піхоти полковника Зіновєва — дійсно, був сформований в Шепетівці. Але стрижнем цього формування були... донські козаки.

Донський козак під час Варшавського повстання. Нарукавний знак містить літери «ВД»: Войско Донскоє.

І так можна пройтися кожним згаданим в статті Пшемислава П'ястом військовим підрозділом. І не просто пройтися, а брати інформацію з відкритих польських джерел!

Цитуючи самого П'яста з його ж допису, «доцільно мати хоч би загальне уявлення про теми, про які він пише свої статті».

Загалом, пан гисторик особливо нового нічого не сказав. Насправді він просто вкотре переповів жахалки про «український слід» в придушенні Варшавського повстання, які циркулюють в польськомовній ультраправій пресі десь від початку 2000‑х років.

Мабуть, відтоді, як наші жіночки перестали туди їздити на базари, спродувати нехитрий турецький ще крам: бо Польща саме запровадила візи через свій вступ в Евроунію (жарт).

При чім автор навіть цілі абзаци подає у спосіб copy-paste ще з тих старих статтей.

Натомість ні пари з вуст він не випустив про так само тисячу разів відомий факт, що Сталін навмисно дав наказ своїй Краснай армії призупинити наступ на Варшаву, хоча вона саме набрала потужного наступального натиску на позиції Вермахту.

Чому так сов'єцкій сатрап зробив — відповідь напрошується очевидна: він просто вбивав одночасно двох зайців.

По‑перше, вичікував, аби побільше німецькими та козацькими руками вимордувати «союзничків»: поляків себто.

По‑друге, що жахливіші були жертви Варшавського повстання, то потім Сталін мав більший «німб» рятівника, визволителя.

Подібне вичікування він вчинив, коли в 1939 році вступив на територію Польщі не 1 вересня разом з німцями, як і домовлялися — а вичекавши понад два тижні: аж 17.09!

Подейкують, саме тоді Гітлер зрозумів, з ким «став до шлюбу». Але це не точно.

Проте точно це вичікування до 17 вересня дало потім сов'єтам підставу звинувачувати тільки гітлерівську Німеччину в розв'язані Другої Світової, а СССР буцім як вже просто змушений був вводити війська до Польщі і «рятувати братів‑західноукраїнців від гніту польського батога».

Єдине, з чим опосередковано можна в дописі Пшемислава П'яста погодитися, так з тим, що поменьше вартувало б різного штибу нашим містечковим ура‑патріотами себе пов'язувати з культивованим так посилено в останні 30 літ «славетним і непереможним козацтвом».

І особливо з закликами на кшталт «Кубань, Дон — наш!».

Бо загалом в Евро‑Атлантичнім вимірі козацтво насамперед асоціюється саме з óбразом отого русского вічно п'яного і садистського казачья в шапках‑кубанках, а не з якимось шляхетним Юрієм‑Францом Кульчицьким зі Львова, який врятував Відень від турецької навали й навчив Европу смачно готувати каву.


Щоб першим дізнаватися новини із Західної України, Польщі та світу, приєднуйтесь до Телеграм-каналу ЗУНР


Поширити:

Опитування

Військо Польське перемогло у Варшавській битві завдяки...