Західна Україна за минулий тиждень: День пам’яті замість Дня Перемоги та чергові спроби мобілізації священиків

Перед забороненим Днем Перемоги в регіоні вшанували пам’ять нацистських колаборантів

Дні 8-9 травня дуже незручні для постмайданної київської влади. Святкувати День перемоги 9 травня почали забороняти ще з 2014 року, вимагаючи цього дня відзначати встановлений в ЄС день Європи. А 8 травня спочатку назвали «днем пам’яті та примирення», проте так і не змогли переконати більшість населення України в необхідності примирення з нацистами.

Врешті-решт, це державне свято перейменували на «День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років». Але воно так і не стало важливим для нової влади, що показало його відзначення в областях Західної України. Всі чиновники говорили в основному про вшанування пам’яті жертв війни, окупації та репресій. Про перемогу над нацизмом якщо й згадували, то без вказування того, яка ж саме армія знищила нацизм на території нинішньої України.

Найпростіше підійшли до справи в Івано-Франківську – тут зібрали уже звичну масовку з чиновників, бюджетників та співробітників силових відомств перед головною адміністративною будівлею Прикарпаття, де містяться Івано-Франківська обласна військова адміністрація (ОВА) та Івано-Франківська міськрада. Губернатор Прикарпаття Світлана Онищук акцентувала увагу на тому, що українці пережили окупацію, репресії та важкі втрати, які назавжди залишилися в національній пам’яті. Мера обласного центру Руслана Марцінківа на заході не було, що й не дивно: напередодні Івано-Франківськ відзначав день міста, тож градоначальник приходив у себе.

У Львові чиновники зібралися 8 травня на місці колишнього концентраційного табору «Шталаг-328» на території Львівської цитаделі. Біля меморіального хреста керівництво міста та області, представники влади, духовенства, громадськості, депутати обласної ради, ветерани та військові віддали шану мільйонам загиблих: оголосили хвилину мовчання, поклали квіти й запалили лампадки. У межах заходу відбулася екуменічна панахида за жертвами війни. Про перемогу над нацизмом не говорили взагалі, як і про те, що більшість жертв «Шталагу-328» становили радянські військовополонені.

У Тернополі захід з нагоди державного свята відбувся біля Меморіалу пам’яті жертв сталінських репресій на Микулинецькому кладовищі. Після хвилини мовчання священнослужителі відправили панахиду за всіма загиблими у роки Другої світової війни та жертвами тоталітарних репресій. Потім представники обласної та міської влади разом з присутніми на заході поклали квіти та лампадки до меморіалу. Про нацизм та перемогу над ним ніхто не згадував.

У кількох обласних центрах 8 травня відзначили на території колишніх радянських військових меморіалів, повністю позбавлених радянської символіки, і в більшості випадків – звичних обелісків та фігур. В цьому розумінні пощастило Луцьку, де вдалося зберегти пам’ятник «Поранений солдат», до якого присутні поклали квіти. У церемонії взяли участь керівники міста і Волинської області. Жодних промов не було – обійшлися панахидою та хвилиною мовчання.

У Хмельницькому заходи почалися на військовому цвинтарі в центрі міста, де на місці колишнього обеліска встановили хрест пам’яті жертв політичних репресій (до речі, роки репресій не вказано, так що напис можна трактувати довільно). Голова Хмельницької ОВА Сергій Тюрін після покладання квітів заявив, що «цей день для українців є днем пам’яті, а не тріумфу». Після цього учасники заходу пройшли ходою по місту та поклали квіти до «Стели пам’яті Героїв Небесної Сотні та учасників російсько-української війни».

В Ужгороді чиновники на чолі з губернатором Закарпаття Мирославом Білецьким зібралися на території повністю «декомунізованого» Пагорбу Слави. Після панахиди Білецький заявив, що «для Закарпаття війна розпочалася ще у березні 1939 року на Красному полі, де молоді закарпатці боролися з тодішнім агресором». Йшлося про окупацію краю угорськими військами, хоча прямо про це сказано не було. Заява виглядала дивно на тлі присутності угорських дипломатів та спроб Києва налагодити стосунки з новими угорськими властями.

У Рівному урочистості відбулися біля пам’ятника Тарасу Шевченку, поруч з яким встановлено інсталяцію «Ціна незалежності» – портрети мешканців міста і області, загиблих на «євромайдані» в Києві та в бойових діях на Сході України, які почалися після 2014 року. Представники влади, військовослужбовці та громадськість поклали квіти до пам’ятника поету, ведуча заходу говорила лише про «вшанування пам’ять усіх, хто боровся з нацизмом», а не про перемогу над ним.

У Чернівцях місцем відзначення державного свята теж стала площа біля пам’ятника Шевченку, впритул до якого ще з 2020 року відкрито «Стелу героїв» з портретами загиблих «євромайданівців» і військових та символічним дзвоном. При цьому портрети військових, полеглих після початку повномасштабної війни у 2022 році, розміщені на околиці Чернівців, на спеціально створеній «Алеї пам’яті», і їх набагато більше, ніж в центрі міста, проте там чиновники  з’являються рідко. Жодних промов у Чернівцях не було, після хвилини мовчання присутні поставили біля «Стели героїв» лампадки та вирушили до пам’ятника воякам «Буковинського куреню», до постаменту якого поклали квіти.

Нагадаємо, що «Буковинський курінь» було створено в серпні 1941 року мельниківським крилом ОУН в рамках співпраці з нацистами. Бойовики цього підрозділу брали участь в розстрілах євреїв у Бабиному Яру в Києві, спаленні білоруського села Хатинь та боротьбі з французьким рухом опору. Звісно, на постаменті пам’ятника про такі подробиці біографії героїв сучасної України не згадано.

Чергова хвиля терору проти священиків УПЦ МП

На минулому тижні співробітники ТЦК викрали священнослужителя Української православної церкви Московського Патріархату (УПЦ МП) на Закарпатті, а на Волині намагалися захопити 58-річного митрополита цієї конфесії, при цьому побили священика, який супроводжував ієрарха. Як відомо, УПЦ МП – єдина релігійна організація в Україні, священнослужителів якої мобілізують на загальних підставах.

У понеділок, 4 травня, мешканці села Липча Хустського району Закарпаття перекрили дорогу, вимагаючи відпустити з ТЦК священика Свято-Духівського храму УПЦ МП, протоієрея Сергія Ляха, якому недавно виповнилося 25 років. Група людей у камуфляжі захопила настоятеля храму на сільському цвинтарі одразу після чину похорону, та вивезла у невідомому напрямі. Після цього парафіяни вийшли на трасу Долина – Хуст та перекрили рух нею.

Учасниками акції протесту стали кілька десятків мешканців села, які вимагали звільнення священика або хоча б інформації про місце його перебування. Перекриття тривало понад дві години, постраждалих не було, люди пропускали маршрутний транспорт і машини екстрених служб. Щоб вгамувати віруючих, на місце інциденту приїхав вікарій Хустської єпархії УПЦ МП, єпископ Симеон (Голубка).

Священик опинився вдома лише через кілька годин після того, як люди розійшлися. В коментарі журналістам він повідомив, що з 15:00 до 21:00 перебував у Хустському районному ТЦК.

«Я людям по телефону казав: “Розійдіться, все буде добре”, та вони вирішили по-своєму. Відстрочки у мене нема. Що буде далі, не можу сказати. Ми хочемо, звісно, щоб наша країна була. Але те, щоб всіх священників мобілізували, – це теж не по-людськи», – сказав Сергій Лях. В Закарпатському обласному ТЦК, який і так перебуває під прицілом Уповноваженого з прав людини, ситуацію досі не прокоментували.

А 7 травня на трасі Рівне-Луцьк автомобіль, яким їхав митрополит Володимир-Волинський і Ковельський УПЦ МП Володимир (Мельник), атакувала зграя співробітників ТЦК та поліції.

На виїзді з населеного пункту Дерно так званий «мобільний блокпост ТЦК» зупинив автомобіль, у якому перебували митрополит Володимир, протоієрей Олександр Кобенко та диякон Дмитро Манецький. Без жодної перевірки документів працівники ТЦК почали силоміць витягувати владику з машини. Коли отець Олександр намагався захистити митрополита, представники ТЦК застосували до нього газовий балончик, поставили на коліна та почали бити в груди та живіт.

«Згодом обох священнослужителів затягнули до службового автомобіля ТЦК. Внаслідок протиправних дій та сильного стресу у владики стався серцевий напад, а в отця Олександра почалася гостра алергічна реакція на газ. Працівники поліції, які перебували поруч, ніяк не втручалися в ситуацію, залишаючись пасивними спостерігачами. Зв’язавшись з керівництвом, працівники ТЦК викинули владику Володимира та отця Олександра за десять метрів від блокпосту, після чого разом із поліцейськими поїхали у невідомому напрямку», – повідомили у Володимир-Волинській єпархії УПЦ МП.

Речниця Волинського обласного ТЦК Уляна Кравчук підтвердила затримання автомобіля митрополита Володимира та застосування проти супроводжуючих його священнослужителів сльозогінного газу, оскільки вони нібито «чинили словесний та фізичний опір», проте заперечила побиття одного з них. За словами Кравчук, всіх чоловіків одразу ж відпустили, як тільки вони показали військово-облікові документи.

При цьому ще в листопаді 2025 року митрополиту Володимиру (Мельнику), якому тоді виповнилося 57 років, надійшла повістка про мобілізацію до лав ЗСУ. Після суспільного резонансу військово-лікарська комісія визнала священнослужителя непридатним до військової служби, та рекомендувала виключити його з військового обліку.

Речниця поліції Волині Ольга Бузулук заявила, що станом на 8 травня офіційних скарг від духовенства не надходило. «Наразі правоохоронці не зафіксували жодного звернення щодо дій військових під час цього конфлікту», – сказала вона.

Нагадаємо, що в минулому році релігійні організації було визнано критично важливою інфраструктурою, це рішення дозволяє бронювати священнослужителів від мобілізації. Однак, за рішенням Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, УПЦ МП такого статусу не отримала. З того часу було насильно мобілізовано понад десять священнослужителів цієї конфесії, одного з них – прямо під час хресного ходу до Почаївської лаври.