Як Габсбурги будували у Чернівцях «православний Ватикан», а створили Університет

Коли Австрія в 1775 році анексувала Буковину, переважна більшість населення цього краю – молдавани та русини – були православними. Центром нової адміністративно-територіальної одиниці було обрано Чернівці, і сюди 1781 року було перенесено єпископську кафедру з міста Радівці. 1783 року єпископа Чернівецького і Буковинського було переведено в юрисдикцію Карловацького митрополита, якому підлягали всі православні парафії Австрійської імперії. Але Буковинська єпархія зберігала автономію згідно з «Духовним регламентом», виданим імператором Йосифом II.

Спочатку Буковина входила до складу створеної в 1772 коронної землі Австрійської імперії – Королівства Галичина і Лодомерія (Володимирія, тобто Волинь – прим.), більшість населення якої становили поляки-католики і русини-уніати. Але 1823 року галицький губернатор подав австрійській владі петицію буковинських мешканців про необхідність заснування богословської семінарії у Чернівцях. У жовтні 1827-го таку семінарію було відкрито, вона працювала у приміщенні державної гімназії. Викладання там велося латинською та німецькою, крім богословських дисциплін також читалися лекції з сільського господарства та педагогіки.

Після «весни народів» 1848-1849 років, яка мало не розвалила мультиетнічну Австрію, у Відні стали готувати внутрішню трансформацію імперії, намагаючись задовольнити вимоги народів, що її населяли. Хоча православні піддані Габсбургів становили в імперії меншість, проте підтримувати єдину православну ієрархію для сербів, молдаван та русинів було складно. Особливо в умовах, коли митрополит Карловацький, який проголосив себе 1848-го патріархом, дбав насамперед про інтереси своїх одноплемінників-сербів. Крім того, його резиденція перебувала у місті Сремські Карловці, в провінції Войводіна, яка мала відійти до угорської частини проектованої Австро-Угорщини (була офіційно створена у 1867 році).

1864 року у Відні, нарешті, визначилися з баченням майбутнього православної церкви в імперії. У віданні Карловацького патріархату залишилися тільки єпархії з сербською більшістю, «румунські» єпархії увійшли до складу Германштадтської православної митрополії, а на основі Буковинської та Далматинської єпархій було заплановано створення Буковинсько-Далматинської православної митрополії (рішення реалізували у 1873-му).

Це було абсолютно штучне створення, хоча б тому, що Буковина та Далмація перебували на протилежних кінцях імперії: перша – на кордоні з Росією, друга – на узбережжі Адріатики. Але віденські проектанти вирішили саме з цієї православної митрополії зробити взірець для всіх інших, а у Чернівцях збудувати своєрідний «православний Ватикан» – помпезну резиденцію митрополита. Причому з перспективою перетворення їх у резиденцію патріарха всім православних підданих Габсбургів, як нинішніх, і майбутніх, – з прицілом на Малоросію.

На ідеології в імперії не заощаджували: будівництво нової резиденції, яке почалося влітку 1864 року, оцінили в астрономічну на той час суму – 1 мільйон 750 тисяч флоринів (майже 20 тонн срібла). Тоді на ці гроші можна було придбати близько 260 тисяч коней. Формально будівництво фінансував Буковинський православний фонд, але насправді значну допомогу здійснювало Міністерство культів та освіти Австрії. Паралельно 1866 року розпочалися підготовчі роботи з відкриття у Чернівцях богословського факультету. Було розроблено проект статуту факультету на основі статутів богословських факультетів у Зальцбурзі та Оломоуці, а також Російської духовної академії.

Ситуацією вирішили скористатися місцеві депутати. 1868 року в Буковинському крайовому сеймі було поставлено питання про заснування юридичної академії у Чернівцях. А 1872-го депутат сейму, доктор права Костянтин Томащук, висунув та обґрунтував пропозицію про заснування у Чернівцях університету. Після цього Буковинський сейм звернувся до уряду Австро-Угорщини з проханням в інтересах держави сприяти відкриттю університету у Чернівцях. На той час за право відкрити університет в австрійській частині імперії змагалися Трієст, Брно та Любляна. Але щоб зміцнити авторитет центральної влади у своїх східних володіннях, імператор Франц-Йосиф I віддав перевагу Чернівцям.

13 березня 1875 року на засіданні Буковинського сейму було обговорено законопроект уряду про заснування університету в Чернівцях, та прийнято резолюцію: «Замість кафедри орієнтальних мов, що передається богословському факультету, створити на філософському факультеті кафедру філології романської мови (латині), кафедру румунської мови і літератури та кафедру русинської мови і літератури».

У Відні цю поправку прийняли, і 31 березня 1875 року імператор підписав указ про створення в Чернівцях університету імені Франца-Йосифа I. В університеті спочатку було три факультети: філософський (там також вивчали філологію, математику та природничі науки), факультет права та політичних наук, де також вивчали економіку, та факультет православного богослов’я – єдиний у всій імперії в складі державного університету.

Буковинський сейм одразу ж ухвалив рішення передати університету крайову бібліотеку, а також профінансувати будівництво університету на суму 50 тисяч флоринів із крайових коштів. Міська рада Чернівців також виділила 50 тисяч флоринів на університет. Всі ці гроші пішли на будівництво окремого корпусу для природничих кафедр філософського факультету навпроти будівлі колишнього педагогічного коледжу – яку було передано університету відразу.

Власне, саме ця будівля, де зараз знаходиться факультет математики та інформатики, протягом десятиліть і був символом Чернівецького університету імені Франца-Йосифа I, або, як його називали студенти та професори, Francisco-Josephina. У комплексі будівель резиденції митрополитів, добудованому лише у 1882 році, відбувалися лише окремі заняття студентів богословського факультету – спільно зі слухачами духовної семінарії, що діяла при митрополії.

Відкриття університету було призначено на 4 жовтня 1875 року, коли в Австро-Угорщині відзначалися іменини імператора, а також 100-річчя приєднання Буковини до Австрії. На перший семестр до нової альма-матер було зараховано 208 студентів, серед них 53 румуни, 41 русин, 28 поляків, 4 чехи та 82 німецькомовних, серед яких було чимало євреїв. Для викладання у вузі запросили 127 викладачів та професорів із Відня, Граца, Праги та Інсбрука, десять із Німеччини, трьох із Швейцарії. Першим ректором став доктор Костянтин Томащук.

На церемонію відкриття університету прибули міністр культів та освіти Австро-Угорщини Карл фон Штремайр, представники університетів Відня, Праги, Ґраца, Клаузенбурга (нині Клуж-Напока), Базеля, Берліна, Берна, Бреслау (нині Вроцлав), Ерланґена, Гайдельберга, Єни, Кьонігсберга, Лейпцига, Магдебурґа, Франкфурта-на-Майні, Інсбрука, Кракова, Львова, Геттінгена та Страсбурга, а також керівництво міста та краю.

Наступного дня, 5 жовтня 1875 року, понад дві сотні екіпажів, у кожному з яких сиділо по двоє студентів у фраках, проїхали вулицями Чернівців до будівлі університету. Там відбувся святковий концерт, який розпочався виконанням студентського гімну «Гаудеамус», після чого студенти пройшли смолоскипною ходою центром міста.

Спочатку викладання у Чернівецькому університеті велося лише німецькою мовою, але згодом почалося використання румунської та русинської мов. Збільшувалася і кількість студентів – у 1914 році їх було вже 1198. У роки Першої світової війни університет припиняв діяльність лише тоді, коли Чернівці перебували під контролем російських військ (найдовшим був період із червня 1916 по серпень 1917 року).

Восени 1917 року Чернівецький університет імені Франца-Йосифа відновив свою діяльність, але незабаром йому довелося змінити назву. Австро-Угорська імперія розвалилася, 1 грудня 1918 року Чернівці стали частиною Королівства Румунія, і університет отримав спочатку ім’я короля Фердинанда I, потім – короля Кароля I. Університет був тотально румунізований, до нього стало складно вступити русинам-українцям. Однак румунська влада продовжила інфраструктурний розвиток університету, в 1935 році був зданий в експлуатацію його третій корпус, де розмістилися природничі факультети.

1940 року, коли Північна Буковина стала частиною СРСР, вуз на кілька місяців став Чернівецьким державним університетом (ЧДУ), але з поверненням румунської влади влітку 1941-го вони відновили колишню назву – імені короля Кароля I. Радянські війська знову зайняли Чернівці наприкінці березня 1944 року, і восени того ж року відбувся черговий набір студентів у ЧДУ.

При цьому вчилися вони все в тих же трьох корпусах, а колишня резиденція митрополитів спочатку використовувалася військовими (зокрема, тут деякий час розташовувався штаб 18-ї армії, начальником політуправління якої був майбутній радянський лідер Леонід Брежнєв), а потім була передана краєзнавчому музею. Причому передана в жалюгідному стані: у центральному корпусі сталася пожежа, що повністю знищила її Блакитну залу, і значно пошкодила головну, Мармурову залу.

Міністерство культури УРСР не мало грошей не те що на ремонт – навіть на утримання такого об’єкта. Зрештою, 1955 року комплекс будівель колишньої резиденції митрополитів було передано Міністерству вищої та середньої спеціальної освіти Радянської України для використання під корпуси ЧДУ. 1959 року, після чотирьох років ремонту та часткової реставрації, туди переїхав ректорат ЧДУ, низка загальноуніверситетських кафедр, а також географічний та філологічний факультети. При цьому в колишній семінарській церкві спочатку був влаштований склад, а потім – машинний зал для однієї з перших радянських ЕОМ (Іван Драч пізніше написав про це «Баладу про кібернетичний собор»).

Саме з того часу будівля колишньої резиденції православних митрополитів стала символом Чернівецького державного університету. Наприкінці 1980-х спочатку Буковинська єпархія Російської православної церкви, а потім і різні розкольницькі конфесії риторично вимагали повернути їм комплекс будівель, проте далі слів справа не пішла.

1989 року ЧДУ було отримав ім’я письменника Юрія Федьковича, який не мав до університету жодного стосунку, адже він був спочатку австрійським військовим, а потім чиновником, літератором та журналістом. Як жартували тоді окремі чернівецькі історики, деградація університету очевидна: раніше він носив ім’я імператора, а тепер – одного з поручників імператорської армії.

2000 року Чернівецький університет отримав статус національного, а у 2011-му завдяки зусиллям керівництва навчального закладу його центральні корпуси, тобто комплекс будівель колишньої резиденції православних митрополитів, були внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Нині у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича навчаються понад 14 тисяч студентів, у його складі функціонують два навчально-наукові інститути (біології, хімії та біоресурсів, а також фізико-технічних та комп'ютерних наук), та 10 факультетів – але філософського та богословського серед них немає. 1993 року в університеті було відкрито філософсько-богословський факультет (ректор тоді навіть заявляв про «відновлення історичної справедливості»), але 2020-го його скоротили до кафедри філософії та культурології філологічного факультету – через брак студентів. Може, Габсбурги свого часу недопрацювали?..