Ерік Матецький: етнічний поляк зі Львова став на захист українських кордонів

Ерік Матецький ще з юності хотів бути військовим. Закінчив військовий ліцей, служив у внутрішніх військах, а потім у Національній гвардії в підрозділі спеціального призначення. 

— Я достатньо підготовлений у військовому плані, – каже Ерік Матецький в своїй розповіді для Espreso Zahid. – Після завершення служби отримав фах і з 2014 року, коли почалася війна, знову повернувся у військо. Почав працювати в Об'єднаній багатонаціональній групі «Україна» у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки, перекладав з польської на українську.

Ерік Матецький – етнічний поляк, але все життя живе у Львові. У Польщі нині донька з сім'єю. Напередодні повномасштабного вторгнення чоловік поїхав навідати їх. Повернувся, і його застала війна.

— Я прийшов у військкомат на другий день повномасштабного вторгнення, – пригадує Ерік Матецький. – Мені сказали, що беруть до війська чоловіків від 18 до 40 років. Тоді відпустили. Але, щоб приносити користь, я зідзвонився з колегами з Польщі й ми почали возити допомогу з Перемишля. Згодом не всидів і таки почав шукати шлях потрапити до війська. Бо хто буде боротися? Я громадянин України, тому взяв зброю і пішов воювати за Україну.

Тоді Ерік вирішив спробувати вступити в Сили територіальної оборони. Оскільки проживав у Львові, то й вибір був очевидний.  

— Пішов у 125-ту бригаду Сил територіальної оборони, – розповідає військовий. – Потрапив на посаду головного сержанта роти. До бойових дій ми готувалися протягом двох місяців. У підрозділах було дуже мало людей, які служили строкову службу. Тому довелося вчити їх з нуля: від дисципліни, стройового кроку, як представитися, доповісти. Тобто проходили курс молодого бійця, тактику бойової підготовки, бойову медицину, стрілецьку справу та вогневу підготовку. Мені дуже допоміг досвід і знання, які отримав ще за радянських часів, за незалежної України й те, що я працював з інструкторами Польщі, Литви, Канади та США. Я бачив їхню роботу й намагався передати досвід своїм підлеглим. 

Нині Ерік Матецький воює з росіянами на Сході. Каже, поруч дуже вмотивовані люди, готові відважно захищати Україну. 

— Тут усі добровольці, – каже Ерік. – Якби я не був готовий, теж не пішов би у бригаду. То страшна війна. На нашій ділянці тривають постійні обстріли. Росіяни гатять з усієї зброї. Постійно літаки літають. Ми як можемо, так і відповідаємо. Люди, які ще з 2014 року воюють, кажуть, що зараз інший етап війни. Але ми зможемо повернути свої кордони. Нам допомагають США та Европа, є чим воювати, я бачу. Треба набратися сил, трохи часу – і ми їх поженемо. 

Тут варто пригадати, що і Польща так само допомагає: віддає по скоренькому в Україну всю застарілу військову техніку ще сов'єцького взірця.

Натомість під цим приводом «вибиває» з США, Британії та навіть Німців новітні взірці танків, бойових літаків, гармат тощо.

Як вже згадував ЗУНР, Польща ставить собі за мету побудувати найсильніше військо в континентальній Европі.

Цікаво, як то кажуть, «в раз чого» — по який бік опиниться пан Матецький зі Львова?