Дуда відзначив річницю втрати Польщею «Східних Кресів»

– У нас є історичний досвід, символом якого є 17 вересня 1939 року, – написав президент Анджей Дуда у Twitter, вказуючи напад СССР на тодішню Польщу зі східного фланґу.

Президент Польщі поклав вінок до пам'ятника «В пам'ять про сибірських засланців» у Ґдині.

Минулої суботи польський портал wszystkoconajwazniejsze.pl опублікував текст, у якому Анджей Дуда зазначив, що початок Другої світової війни, який розпочався вторгненням Третього Німецький райху на Польщу 1 вересня 1939 року, є однією з подій, які щорічно згадують по всій Европі.

Проте дата нападу Сов'єцького Союзу – 17 вересня 1939 року – на Заході не настільки відома.

– Тому я вважаю, що необхідно постійно нагадувати про цю подію, яка вирішила долю моєї Батьківщини та інших країн Центрально-Східної Европи – на цілих наступних півстоліття. Бо якщо сьогодні ми, поляки та інші народи нашого реґіону, часто стверджуємо, що знаємо Росію та розуміємо її імперську мотивацію краще, ніж Захід, ми говоримо це саме тому, що маємо історичний досвід, символом якого і 17 вересня, – сказав польський президент.

Анджей Дуда нагадав, що вступ Крассної армії на територію Польщі через два з половиною тижні після нападу Вермахту і Люфтваффе – був виконанням положень секретної частини пакту Гітлера і Сталіна, підписаного 23 серпня 1939 року очільниками обох дипломатій: Ріббентропа та Молотова.

Як відомо, згідно з цими таємними протоколами дві імперії уклали союз, поділивши між собою доти незалежні країни Центральної Европи: західна частина Польщі, Литва і Румунія повинні були опинитися в німецькій сфері впливу, а східна частина Польщі, а також Латвія, Естонія і Фінляндія – в сов'єцкій, пояснював президент Польщі.

– Найважливішим результатом пакту для мого народу стала ліквідація незалежної польської держави та поділ нашої території між двома окупантами: нацистською Німеччиною та комуністичною Росією. Інші положення договору в наступні два роки були частково змінені. Фінляндія зберегла свою осібність завдяки Зимовій війні 1940 року. Своєю чергою, Литва, після епізоду відносної незалежності, була поглинена Радами. Однак детальні зміни не вплинули на найважливіше правило пакту: долю націй і держав нашого регіону Європи тепер визначали два імперіалізми: гітлерівський і сталінський, — зазначив Дуда.

Президент Дуда зазначив, що коли злочини нацистської Німеччини були принаймні морально засуджені всім вільним світом, то, на жаль, злочини комуністичної Росії були – так і залишалися безкарними й часто забутими.

Щож, багато правильних речей озвучив президент Польщі. Але як це повелося вже в польських політиків найвищого рівня – вічно їх тягне тільки пів правди озвучити. Їх буквально засліплює на питанню отих, власне, «кресув всхудніх» – тобто як вони називають окуповані Польщею в 1920 році західної частини Волині та Галичини.

За висміхом долі, цю окупацію вони здійснили не в останню чергу завдяки... тій самій комуністичній Росії, про яку так поминався повижче пан Дуда.

Саме завдяки постійному большевицькому тиску зі сходу та півночі на новопосталу УНР – спочатку Петлюра, підло та підступно за спиною ЗУНРівців, прибіг до тодішнього «начальника Польщі» Пілсудскєґо в надії виміняти Галицько‑Буковинську республіку на військову та збройну допомогу з боку Польщі проти большевиків.

Тоді УНРівці таку допомогу отримали, правда, не тільки в обмін та Галичину, а ще й з західною частиною Волині на доважок. Але це «диктатора» Петлюру не надовго врятувало, бо вже в жовтні 1920 року той самий Пілсудскі успішно поділив з тими ж самими російськими (й малоросійськими, до слова, також) большевиками вже саму УНР. А в березні 1921 року нові кордони були вже закріплені документально.

Власне, про цей момент Польща чомусь взагалі не пам'ятає. А дарма, бо саме він став предтечею трагічних подій 17 вересня 1939 року, про які так поминається Дуда і польський істеблішмент взагалі.

Так само полякам просто заклинює пам'ять про те, що отримавши відмах Антанти на окупацію Галичини та Волині – Польща зобов'язалася на цих теренах створити національну автономію. Це для початку.

А далі, за кілька років в цій автономії мав би відбутися референдум щодо питання:

Чи цей край воліє і далі залишатися в складі ІІ Речі Посполитої, чи хоче таки повної незалежности?

Зрозуміло, що міжвоєнна Польща про це все забула миттєво: ще чорнило не встигло висохнути на підписаних договорах. Антанті ж так само було не до якоїсь там далекої Галичини, а заразом і Волині та Буковини: для Західної Европи то була якась terra incognita, «десь біля Росії», і таке подібне.

Тож Західна Европа занурилась у відбудову після Першої Світової війни, а ось Польща, керуючись так само імперським духом та шовинізмом, – обрала найгіршу поведінку з усіх можливих!

Вона почала надзвичайно чавити русинське, за тодішнім визначенням, населення Галичини та Волині. До чого це призвело – відомо: «пацифікація» Галичини, Волинська трагедія, постання терористичної за суттю ОУН, яка не оминула скористатися для підняття своєї популярності утисками Галичан та Волинян – і на цьому побудувала свою діяльність.

Для тих, хто забув або не дочитав Вікіпедію: в перше десятиліття свого існування ОУН спрямувала свою діяльність насамперед проти Польщі – а вже потім, десь там на останніх сторінках, – йшла мова про поборення большевизму, російського імперіялізму тощо.

Чи могла історія розвинутися інакше? Звісно.

Якби тодішня Польща дотрималася б своїх зобов'язань щодо Галичини та Волині і таки надала б цьому краю національну автономію, якби поставилася б до тодішніх своїх «східний кресів» на засадах федералізму чи навіть конфедерації на взірець Швейцарії – то очевидно, що місцеве русинське населення не мало би жодних протипольських настроїв!

Тим паче, що порівняно з СССР та її союзницькою УССР – тодішня Польща все ж таки надавали більше прав і свобід – мовчимо вже про право приватної власности і підприємницької діяльности, про які за Збручем не йшлося взагалі.

І тоді в лиці кількох мільйонів русинів Польська держава отримала б надійного і добре вмотивованого союзника, який би запекло боровся зі східною ордою буквально з самого 17 вересня – а не показово, в пику польській державі – зустрічав би Крассную армію з квітами, віночками та паляницями!

Однак історія не має «умовного часу». Польщі ніхто не винен, що вона сама через свою ж, можна сказати, захланність запустила маховик подій в інший бік.

Кажуть, Історія – тітка зла. Ось вона і вишкірилася на Польщу 17.09.1939 – в помсту за «забудьковість» польських керманичів про свої, міжнародно закріплені зобов'язання щодо Галичини та Волині.

А дай тоді цим землям автономію – то ще й не відомо, чи взагалі б Пакт Ріббентропа‑Молотова був реалізований так, як пізніше Сталін та Гітлер собі там понамальовували...

На жаль, сьогоднішні дії Польщі свідчать, що вона деякі уроки та висновки з тих трагічних подій таки винесла. Але не всі. Далеко не всі.