Західна Україна за минулий тиждень: Нестача місця для військових могил та силовики-«варяги»

В регіоні рідше відключають світло, ніж у Києві. Міненерго виправдовується

Протягом останнього тижня відключення електроенергії в Києві перевалили за половину доби. Наприклад, 11 грудня мешканці столичного району Троєщина (це кілька сотень тисяч людей) сиділи без світла 17 годин. При цьому в Західній Україні електрику теж відключають, проте на значно менший час. Так, у Львівській області відключення тривають від 1,5 до 3,5 годин, аналогічна ситуація і в решті областей регіону.

Оскільки у киян чимало родичів та знайомих в Західній Україні, в столиці наростає незадоволення у стилі «нашу електроенергію спожили галичани». Міністерство енергетики було вимушене виправдовуватися, опублікувавши в своєму офіційному телеграм-каналі повідомлення під заголовком «Чому в областях різна ситуація зі світлом – в одних регіонах більше, а в інших – менше».

«Чому в Києві світла менше, аніж у Львові? Чому загалом у західних регіонах графіки більш «лояльні»? Таке питання, серед інших, чи не найчастіше лунає в соціальних мережах. Відповідь криється не в несправедливості, а у фізиці», – намагаються раціонально відповісти на емоційні претензії в Міненерго.

За словами енергетиків, головна проблема – знищена або пошкоджена генерація у прифронтових та прикордонних з Росією регіонах, і аналогічна ситуація з високовольтними лініями, так званими «енергетичними мостами», що з’єднують регіони України.

«Багатьом здається, що енергосистема – це спільний «казан», з якого можна рівномірно роздати світло всім. Але реальність, на жаль, складніша. Основні потужності виробництва електроенергії зараз зосереджені переважно на Заході України – там розташовані атомні електростанції та заходить імпорт з Європи. Цей регіон потенційно може виробляти більше, ніж споживає. Схід, Південь та Центр, де генерація суттєво розбита обстрілами, є енергодефіцитними», – стверджується в повідомленні.

Стосовно імпорту електроенергії з Європи київські енергетики пишуть правду – він на 95% відбувається через Закарпатську, Івано-Франківську та Львівську області (виняток – постачання з Молдавії). Так, у листопаді 2025 року Україна імпортувала 414,7 тисяч МВт*год електроенергії. В структурі імпорту частка Угорщини становила 184,5 тис. МВт*год (44,5%), Словаччини – 78,6 тис. МВт*год (19,0%), Румунії – 71,0 тис. МВт*год (17,1%), Польщі – 61,8 тис. МВт*год (14,9%), та Молдавії – 18,8 тис. МВт*год (4,5%).

А от щодо АЕС у повідомленні очевидне пересмикування: в Західній Україні розташовані лише дві з трьох підконтрольних Києву АЕС: Хмельницька (2000 МВт) та Рівненська (2835 МВт). Третя ж, Південноукраїнська АЕС (3000 МВт), розташована в Миколаївській області. Таким чином, майже 40% «атомної» електроенергії на Правобережжі виробляється на Півдні України. Крім того, на Південноукраїнській АЕС скорочення обсягів генерації відбувається значно рідше, ніж на Рівненській чи Хмельницькій.

«Таким чином, через пошкодження «магістралей» електроенергія залишається «замкненою» в регіонах, де вона виробляється або куди імпортується. Тому на Заході обмежень може бути менше, а в центральних, південних та східних областях дефіцит відчувається гостріше. Пропускної спроможності мереж, які не були спроектовані для цього, просто не вистачає для транспортування настільки великих обсягів. Ситуацію ускладнюють аварії через перенавантаження системи. Щодня щось виходить з ладу і щодня енергетики це лагодять. Отже, різниця у тривалості відключень – це не чиясь забаганка, а результат фізичних обмежень», – стверджують в Міненерго.

Варто відзначити, що в західноукраїнському сегменті соціальних мереж це повідомлення коментують досить зловтішно – мовляв, нарешті пихаті східняки помітили, хто для них виробляє електроенергію. Зустрічаються навіть коментарі на кшталт «краще електрику з Хмельницької АЕС полякам продавати, ніж постачати на український енергоринок, звідки всі гроші крадуть всякі Міндічі». Додамо, що експорт електроенергії лінією електропередач Хмельницька АЕС – Жешув (Польща), відновлений у травні 2023-го, з 11 листопада цього року повністю припинено.  

У Львові відкрили новий військовий цвинтар. Та вистачить його ненадовго

На минулому тижні у Львові відбулося останнє поховання загиблих військових на полі почесних поховань №86а Личаківського цвинтаря, відомого як «Марсове поле». Відтепер поховання відбуваються на території колишнього Пагорба Слави, радянського військового меморіалу, повністю ліквідованого львівською владою. Проте нової ділянки, яка розташована неподалік від Личаківського цвинтаря і формально є його частиною, вистачить ненадовго. Тому влада Львова готується до створення нового, більш масштабного військово-меморіального кладовища.

«Марсове поле» історично не було частиною Личаківського цвинтаря – з середини ХІХ століття ця земельна ділянка використовувалася для тренувань підрозділів австро-угорської армії. Під час Першої світової війни там було поховано кілька тисяч воїнів армій Австро-Угорської, Німецької, Російської та Османської імперій. У міжвоєнний період польська влада Львова здійснила ексгумацію та перепоховання їхніх останків.

Вдруге «Марсове поле» було використане як військовий цвинтар під час та після Другої світової війни: там ховали спочатку німецьких, а потім радянських військовослужбовців. Пізніше німецькі могили було знищено, а в 1974 році поле було приєднане до Личаківського цвинтаря і реконструйоване у військовий меморіал. Під плитами з чорного граніту, розташованими по обидва боки головної алеї, були перепоховані воїни Червоної армії, а більшу частину «Марсового поля» займав газон.

Саме його навесні 2022 року влада Львова передала під поховання загиблих українських військовослужбовців, одночасно готуючи ліквідацію могил радянських солдатів, яку було здійснено у 2023-2024 роках. Незважаючи на ексгумаційні роботи, мало не щодня на «Марсовому полі» відбувалися похорони. Саме сюди для покладання вінків регулярно приїжджали Володимир Зеленський та зарубіжні політики.

Уже в 2024 році стало зрозуміло, що 1000 місць для поховань на «Марсовому полі» скоро закінчаться. Саме тому влада Львова так поспішала зі знищенням військового меморіалу на Пагорбі Слави, розташованого в 15 хвилин ходьби від «Марсового поля», який теж формально був частиною Личаківського цвинтаря. Там теж ексгумували останки радянських військових, серед яких легендарний розвідник Микола Кузнєцов (його останки мер Львова Андрій Садовий пропонував обміняти на українських полонених), та знищили всі скульптури.

Станом на кінець листопада 2025 року, коли Львівська міськрада офіційно погодила перетворення Пагорба Слави на поле почесних поховань №87, на місці колишнього меморіалу вже була рівна земельна ділянка, оточена деревами. Влада також встигла сформувати головну алею для проведення церемоній у будь-яку пору року та розділити майбутній цвинтар на 12 секторів, де виділено місце для 500 могил.

Останнє поховання двох військовослужбовців на «Марсовому полі» відбулося 10 грудня, а вже наступного дня поховали першого військового на території колишнього Пагорба Слави. При цьому влада, схоже, дуже боялася звинувачень в тому, що «могили наших героїв будуть на місці могил окупантів». Керуючий справами Львівського міськвиконкому Євген Бойко неодноразово заявляв, що «на цьому місці немає жодного камінчика, який би нагадував нам про тоталітарний радянський режим».

Влада Львова розуміє, що й нової військового цвинтаря надовго не вистачить, незважаючи на те, що рідні загиблих воїнів ховають їх і на інших кладовищах. «Ми розуміємо, що це тактичне рішення, стратегічне рішення ми готуємо на майбутнє. Будемо створювати великий меморіал, де будуть здійснюватися поховання воїнів, дасть Бог, вже після війни», – сказав журналістам Євген Бойко.

За його словами, «є ділянка в межах Львова, яку найближчим часом можемо представити громадськості». Місцеві коментатори не виключають, що під новий меморіал можуть віддати частину Личаківського парку, який з двох сторін примикає до колишнього Пагорбу Слави.

В силових структурах регіону – черговий наплив «варягів»

На минулому тижні Івано-Франківський обласний ТЦК очолив виходець з Донбасу, а патрульну поліцію Чернівецької області – кримський татарин.

Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування очолив Євген Мамайчук. Тимчасового виконувача обов’язків керівника ТЦК представили під час сесії Івано-Франківської обласної ради 9 грудня. Досі Івано-Франківський обласний ТЦК очолював уродженець Буковини Василь Масьовський.

До призначення на Прикарпаття Євген Мамайчук працював заступником начальника Донецького обласного ТЦК (базується в Краматорську), а до того був заступником військового комісара Маріупольського об’єднаного міського ТЦК – саме на цій посаді він зустрів початок повномасштабної війни. Евакуація з Маріуполя для Мамайчука проблемою не стала, на відміну від справжніх військовослужбовців.

Згідно декларацією, у 2024 році Євген Мамайчук заробив 573 тисяч грн у ТЦК, отримав 111 тисяч грн пенсії та 757 тисяч грн одноразової допомоги, яка призначається військовослужбовцям у разі інвалідності або часткової втрати працездатності. При цьому інформація про участь Мамайчука в бойових діях відсутня.

А наступного дня у Чернівцях представили нового керівника патрульної поліції Буковини. Ним став підполковник поліції Редван Усеінов, який до цього очолював патрульних Вінницької області. Його попередника, уродженця Прикарпаття Олега Йосипіва, перевели в Київську області.

Редван Усеінов – кримський татарин, народився у 1992 році в Сімферополі, практикуючий мусульманин. Служив у Внутрішніх військах України, у 2014 році закінчив географічний факультет Таврійського університету імені Вернадського. Восени того ж року переїхав до Києва, у 2015 році вступив до лав Національної поліції (це було його перше офіційне місце роботи). Вже через рік він був призначений начальником Управління патрульної поліції Вінницької області.

Батьки Усеінова досі живуть в Криму і прийняли громадянство РФ. Хоча це відкрита інформація, яку сам поліцейський раніше озвучував вінницьким журналістам, про це не повідомило жодне ЗМІ Чернівецької області.

Обидва призначення викликали однакові коментарі на Прикарпатті та Буковині: в умовах посилення мобілізації Київ призначає силовиків, які не мають жодних зв’язків з регіоном і можуть ставитися до нього як до окупованої території.