Мер Варшави проти «польського В’ятровича». Визначилися основні кандидати в президенти Польщі
Кандидати в президенти Польщі від «Громадянської коаліції» та «Права і Справедливості» є антагоністами не лише у питанні християнських цінностей.
Дві ключові партії Польщі, правляча ліволіберальна Громадянська коаліція (ГК) та опозиційна консервативна Право і Справедливість (ПіС), до останнього тримали інтригу з висуванням своїх кандидатів у президенти Польщі. Однак далі тягнути було не можна: хоча самі президентські вибори відбудуться лише у травні наступного року, проте виборча кампанія стартує вже 8 січня 2025 року, а весь грудень у Польщі – фактично передсвятковий період. Тому довелося визначатися наприкінці листопада.
ГК та ПіС вчергове продемонстрували антагонізм
«Громадянська коаліція» з самого початку мала двох потенційних кандидатів: мера Варшави Рафала Тшасковського і главу МЗС Польщі Радослава Сікорського. Тшасковський як кандидат від ГК у 2020 році вийшов у другий тур президентських виборів, і програв Анджею Дуді, якого підтримувала ПіС, лише кілька відсотків голосів. У Сікорського такого досвіду немає, але він намагався компенсувати його зовнішньополітичною активністю, особливо на українському напрямі. Справа в тому, що хоча Польща фактично є парламентською республікою, президент має реальний вплив на питання міжнародної політики та оборони.
Прем’єр Польщі та лідер ГК Дональд Туск вочевидь віддавав перевагу Рафалу Тшасковському, та й загалом складається враження, що Радослава Сікорського призначено главою МЗС не з волі прем’єра, а під тиском Вашингтона – адже його дружина, журналістка Енн Еплбаум, вважається близькою до ЦРУ. Проте процедуру вибору кандидата в президенти від ліволібералів було витримано в справді демократичному дусі – через праймериз.
Спочатку Тшасковський та Сікорський провели своєрідну внутрішньопартійну виборчу кампанію цілком в американському дусі, а потім понад 25 тисяч членів ГК мали визначити партійного кандидата в президенти. Підсумки голосування було оголошено у суботу, 23 листопада: Радослав Сікорський отримав 25,25% голосів, а Рафал Тшасковський – 74,75%. Дональд Туск на засіданні національної ради «Громадянської коаліції» у Варшаві оголосив, що Тшасковський буде кандидатом від партії на виборах президента Польщі, і подякував обом учасникам праймериз.
«Право і Справедливість» також мала кілька потенційних кандидатів у президенти Польщі. У цій якості звучали імена колишнього міністра оборони Маріуша Блащака, керівника Бюро національної безпеки Яцека Севери, екс-міністра освіти Пшемислава Чарнека та директора Інституту національної пам’яті Польщі Кароля Навроцького. В останні тижні конкуренція йшла в основному між Чарнеком та Навроцьким (останній є формально безпартійним) – ось тільки всі рішення у ПіС ухвалює лідер партії Ярослав Качинський. Вибір кандидата від консерваторів до останнього залишався загадкою – причому як громадськості, так самих членів партії.
Лише минулої п’ятниці з оточення Качинського поповзли чутки, що «праймериз» виграв Кароль Навроцький. Але офіційно про це було оголошено лише в неділю, 24 листопада, на засіданні Громадського комітету, яке відбулося у Кракові. Таким чином, ключові партії країни підкреслили своє протистояння ще й територіально, оголосивши про висування кандидатів у нинішній та колишній столицях Польщі.
Представляючи Кароля Навроцького як кандидата в президенти від ПіС, Ярослав Качинський назвав його «патріотом і людиною здорового глузду», здатним закінчити «польсько-польську війну». Сам Навроцький також пообіцяв це зробити, проте відразу заявив, що «наше співтовариство формувалося понад тисячу років на основі християнських цінностей, яких нам не можна соромитися та знімати хрести в офісах польської столиці» (таке розпорядження віддав мер Варшави). Отже, перспективи згасання «польсько-польської війни» при ньому не очевидні.
Але Рафал Тшасковський та Кароль Навроцький є антагоністами не лише у питаннях християнських цінностей.
Радикально проукраїнський ліберал
Тшасковський народився у 1972 році в багатій варшавській родині (його батько був відомим піаністом і джазовим композитором), навчався в кращому столичному ліцеї імені Миколая Рея в самому серці Варшави. Юнак закінчив Варшавський університет, отримавши дипломи спеціаліста у галузі міжнародних відносин та англійської філології, пізніше був стипендіатом Оксфордського університету та Інституту ЄС з вивчення проблем безпеки у Парижі. 2004 року Рафал Тшасковський захистив у Варшавському університеті докторську дисертацію (тема – інституційна реформа Євросоюзу).
Після цього він працював радником фракції «Громадянської платформи» (пізніше перетвореної на «Громадянську коаліцію») у Європарламенті, а 2009-го сам став депутатом Європарламенту від цієї політичної сили. У листопаді 2013 року Рафал Тшасковський став міністром адміністрації та цифрового розвитку в уряді Дональда Туска, у 2014-2015 був заступником глави МЗС Польщі у європейських справах. Після того, як у 2015 році ПіС прийшла до влади, Тшасковський був «тіньовим главою МЗС» ГК.
У 2018 році Рафала Тшасковського було обрано мером Варшави, причому в першому турі, – він отримав 56,67% голосів. У 2024-му він повторно став градоначальником польської столиці, набравши в першому турі вже 57,41%. Між цими двома виборами, як згадувалося вище, він був суперником Анджея Дуди у боротьбі за пост президента Польщі у 2020 році.
Рафал Тшасковський повністю підтримує ліволіберальний порядок денний, зокрема є прихильником ЛГБТ та дозволу абортів, а також виступає за глибоку інтеграцію Польщі до Європейського Союзу в рамках єврофедералістської концепції. Він також постійно критикує націоналістичні угруповання і «Марш незалежності», який вони проводять у Варшаві, і намагався заблокувати цю маніфестацію у різний спосіб. 2024 року Тшасковський підписав розпорядження, яким заборонив вивішування хрестів в офісах столичної мерії, а чиновникам – розміщувати релігійні символи на своїх столах. Це викликало бурю у громадському просторі, рішення критикував навіть Ілон Маск.
У питаннях східної політики Тшасковський багато років відомий як рішучий і в деяких відносинах радикально проукраїнський політик. Він неодноразово відмовлявся визнати, що «Волинська різанина» була геноцидом поляків, та вимагав від уряду ПіС виділяти гроші Союзу українців Польщі з метою відзначити річницю Операції «Вісла».
Лише 2023 року, коли ГК під час парламентської кампанії почала критикувати Україну, Тшасковський підтримав польських фермерів, які блокували імпорт українського продовольства, і засудив відмову Києва дати згоду на ексгумацію жертв «Волинської різанини». За словами мера Варшави, йому незрозуміла «поведінка українців, тому що Польща – це країна, яка найбільше підтримує Україну у конфлікті з Росією».
Що ж до самої Росії, то тут позиція Тшасковського швидше визначається його політичним середовищем. Він підтримував виділення фінансової та військової допомоги Україні, і казав, що «Росія не повинна перемогти» – але не робив таких войовничих антиросійських заяв, як Радослав Сікорський. За оцінками польських аналітиків, це відіграло важливу роль у перемозі Тшасковського на праймериз – адже поляки, хай навіть політично заангажовані, самі явно не бажають воювати.
Щоправда, є в біографії Тшасковського і такий неоднозначний момент, як спроба заборонити покладання квітів до могил радянських солдатів на меморіалі у Варшаві 9 травня 2022 року, і підтримка українських провокаторів, які облили монумент на могилах червоною фарбою. Але тут ліберальному меру польської столиці далеко до свого консервативного конкурента, адже для директора Інституту національної пам’яті Польщі боротьба з монументами радянським солдатам є справою всього його життя.
Чемпіон з самореклами та декомунізації
Кароль Навроцький народився 1983 року в Гданську в робітничій родині. З дитинства займався боксом, але вчитися пішов на історичний факультет університету у Гданську, де у 2008 здобув ступінь магістра, а у 2013 захистив докторську дисертацію. У 2009 році вступив на роботу до відділу Інституту національної пам’яті (ІНП) у Гданську, де займався історією антикомуністичної опозиції. У 2013 році добився відкриття у рідному місті алеї Проклятих солдатів (так у Польщі називають аналог місцевих бандерівців).
ІНП як структуру з перепрошивки історичної пам’яті поляків було створено ще 1999 року. Проте по-справжньому він розгорнув свою діяльність лише 2015-го, коли «Право та Справедливість» запустила масштабну кампанію «декомунізації» – практично одночасно з українським Інститутом національної пам’яті на чолі з Володимиром В’ятровичем. Першими жертвами цієї кампанії стали пам’ятники радянським воїнам, які звільняли Польщу у 1944-1945 роках. Кароль Навроцький був одним із головних промоутерів декомунізації, причому не лише на регіональному, а й на загальнонаціональному рівні.
Його старання помітили, і спеціально під Навроцького було об’єднано два музеї в Гданську: Музей Другої світової війни та Музей Вестерплятте і війни 1939 року. Ставши директором об’єднаного Музею Другої світової, Навроцький взявся змінювати експозицію згідно зі своїми політичними поглядами, що викликало невдоволення співробітників. А у травні 2019 року він уславився тим, що особисто вигнав з будівлі музею польських музикантів, які в рамках «Ночі музеїв» почали виконувати пісню «Тёмная ночь». Хоча репертуар було попередньо узгоджено, Навроцький звинуватив музикантів у «провокації», а саму пісню назвав «недвозначно пропагандистською».
У липні 2021 року за поданням Міністерства культури Сейм Польщі терміном на п’ять років призначив Кароля Навроцького директором Інституту національної пам’яті, і той взявся за остаточну зачистку Польщі від радянських військових пам’яток. На початку 2024 року польські ЗМІ з посиланням на портал «Медіазона» повідомляли, що Навроцький нібито перебуває у російських розшукових списках за знищення пам’ятників радянським солдатам, проте жодного підтвердження цього немає. При цьому колишні товариші по службі називають Навроцького «чемпіоном із самореклами» і не виключають, що той сам посприяв появі свого прізвища у фейковому списку.
Окрім русофобії та вірності християнським цінностям, про інші політичні погляди Кароля Навроцького говорити наразі складно. Так, він називав нинішні Львівську, Івано-Франківську та Тернопільську області «Східною Малопольщею» – але так ці регіони офіційно іменувалися у міжвоєнній Польщі. А публічно критикувати позицію Києва щодо заборони ексгумації жертв «Волинської різанини» Навроцький розпочав лише восени нинішнього року, заявивши, зокрема, що «умовою вступу України до НАТО та ЄС має бути згода на ексгумацію поляків на Волині».
Виступаючи 24 листопада у Кракові, Кароль Навроцький сказав: «Можу з повною відповідальністю сказати, що готовий представляти всіх поляків». Зважаючи на все, його образом у ході кампанії буде простий поляк, умовний «пан Ковальський», який понад десять років їздив на роботу в Гданську на трамваї. А політичні сенси, як це було десять років тому з Анджеєм Дудою, до виступів кандидата додасть Ярослав Качинський, погляди якого давно відомі: підтримка України та протистояння Росії практично за будь-яку ціну.
«Для мене це дуже зворушливо, адже 10 років тому я сказав саме тут, що Анджей Дуда стане кандидатом у президенти. Тоді багато людей в нас не вірили. Тепер ця віра є. І вона має перемогти», – заявив у Кракові сам Качинський. І тут мова не просто про президентські вибори, оскільки у 2015 році саме з перемоги Дуди розпочалося восьмирічне правління ПіС.
Нині партії Качинського повторити успіх десятирічної давності буде складніше, адже після президентських виборів до чергових парламентських буде понад два роки. Однак якщо Каролю Навроцькому вдасться стати президентом Польщі, він дестабілізуватиме діяльність уряду Дональда Туска куди активніше, ніж Анджей Дуда. Той останнім часом майже щотижня вирушає у закордонні поїздки, дедалі більше схожі на туристичні.