Юліуш Словацький: Уродженець Волині, який хотів перевершити Міцкевича – проте не зміг
Юліуш Словацький народився і провів юність у Кременці. Проте спроби представити його як «українського письменника» або автора, який «описує Україну», абсолютно некоректні – для нього Волинь та Поділля були польською землею.
4 вересня 1809 року у Кременці на історичній Волині народився майбутній польський поет та драматург Юліуш Словацький. Все своє коротке життя він змагався з Адамом Міцкевичем, але так і не досяг його слави.
Доля Юліуша Словацького є одним із найкращих підтверджень того факту, що на землях колишньої Речі Посполитої, що відійшли після її поділів до Російської імперії, полякам довгий час всіляко потурали, причому за рахунок російського бюджету.
Головну роль у вихованні Юліуша Словацького зіграли «Волинські Афіни» – так називали створену в Кременці у 1805 році гімназію, пізніше перетворену на ліцей. Саме там з моменту заснування навчального закладу служив викладачем риторики та поетики Еузебіуш Словацький, батько майбутнього поета та драматурга.
Його мати, Саломея, була дочкою керуючого господарством Кременецького ліцею Теодора Янушевського. Саломеї ледве виповнилося 16 років, коли 14 листопада 1808 вона підписала шлюбний контракт з Євзебіушем Словацьким, котрий був старший за неї на 20 років. Юліуш виявився єдиною дитиною від цього шлюбу.
1811 року сім’я Словацьких перебралася до Вільно (нині Вільнюс), де Євзебіуш отримав посаду викладача польської літератури в Імператорському Віленському університеті. Цей навчальний заклад процвітав, бо знаходився під патронатом князя Адама Єжи Чарторийського, в ті роки – друга і радника російського царя Олександра I. З 1803 року Чарторийський, незважаючи на інші посади, мав статус куратора Віленського освітнього округу, куди входили 8 губерній, і фактично розвивав там освіту лише польською мовою.
Але в 1814 році Євзебіуш Словацький помер від туберкульозу, і його дружина з п’ятирічним сином повернулася до Кременця. Походження та отриманий спадок дозволили Саломеї Словацькій вести життя світської дами, а у вихованні її сина брали участь провідні викладачі Кременецького ліцею. Восени 1817 року Юліуш Словацький сам був зарахований до цього ліцею, і хоча провчився у ньому лише півроку, вважається найвідомішим учнем «Волинських Афін».
У 1818 році Саломея Словацька завдяки зв’язкам у вищому суспільстві вийшла заміж за професора медицини Віленського університету Августа Бекю і переїхала до Вільно. Там вона тримала літературний салон, завдяки якому Юліуш познайомився із місцевими інтелектуалами. Зокрема – з професором історії Віленського університету Йоахимом Лелевелем, який у 1809-1811 обіймав таку саму посаду у Кременецькому ліцеї. Заходив у салон і Адам Міцкевич, який став для Юліуша Словацького спочатку взірцем для наслідування, а згодом – літературним суперником.
У 1819-1825 роках Юліуш навчався у гімназії у Вільно, саме тоді він почав писати вірші, які спочатку швидше були вільними перекладами з Томаса Мура, Едмуда Спенсера та Альфонса де Ламартіна. У 1825-1828 юнак вивчав право у Віленському університеті, продовжуючи свої літературні проби. Отримавши диплом, повертається до Кременця, де кілька місяців живе у матері, а в середині лютого 1829 переїжджає до Варшави.
Наприкінці березня 1829-го Юліуш Словацький став стажером у Державній комісії доходів та бюджету, фактично – міністерстві фінансів Царства Польського, що мало тоді найширшу автономію у Російській імперії. Тоді ж він пише свою першу драму «Міндовг» про Литву раннього середньовіччя. У жанровому розумінні вона близька до шекспірівських драматичних хронік, і виявляє інтерес автора до механізмів феодальної боротьби за владу.
Але згадану драму було видано пізніше, а дебютував Юліуш Словацький у 1830 році на сторінках варшавського альманаху Melitele, опублікувавши там анонімно поему про хрестоносців «Гуго». У тому ж році вже під своїм ім’ям Словацький опублікував поетичну повість «Ян Білецький», поему «Араб» і драму «Марія Стюарт».
Після початку польського Листопадового повстання 1830 року (одним із лідерів якого був, до речі, Йоахим Лелевель) Юліуш Словацький якийсь час був оглядачем подій. Він написав кілька патріотичних віршів, зокрема «Оду свободі», які принесли йому певну популярність.
9 січня 1831 року він розпочав роботу в дипломатичному відомстві Тимчасового уряду Польщі, який тоді очолював Адам Єжи Чарторийський. У березні 1831-го Юліуша послали до представництва повстанців до Дрездена, а звідти влітку того ж року Словацький як дипломатичний кур’єр був відправлений до Парижа та Лондона.
У вересні 1831 року Юліуш Словацький повернувся до Парижа, де й залишився на якийсь час, оскільки повстання в Польщі вже було практично розгромлене. У 1832 році в Парижі він видав дві збірки «Поезій», які включали ранні поетичні повісті, поеми, драми та лірику. Збірки не викликали великого інтересу серед польських емігрантів. Вся справа була в тому, що Адам Міцкевич, якого вже тоді вважали головним національним поетом, відгукнувся про них несхвально, назвавши поезію Словацького «прекрасним храмом, у якому немає Бога».
Наприкінці 1832 року Юліуш Словацький поїхав до Швейцарії. Поет розчарувався і в Парижі, який вважав значно гіршим за Лондон, і в житті польської еміграції. Ще однією причиною став вихід третьої частини поеми Адама Міцкевича «Дзяди». У ній вітчим Словацького, Август Бекю, був представлений у вкрай негативному світлі (образ Доктора). Поет оселився на околиці Женеви, і весь час присвячував письменству, роботі в бібліотеках, а також прогулянкам на човні озером та численним світським зустрічам. Тоді він видав третій том «Поезій» (1833).
У лютому 1836 року Юліуш Словацький залишив Швейцарію. Він вирушив до Риму, де зав’язав тісну дружбу із Зигмунтом Красинським, котрий став першим захопленим та вдумливим критиком творчості Словацького. З серпня 1836 по червень 1837 поет подорожував по Італії, Греції, Єгипту, Палестині та Сирії. Зрештою він назавжди оселився в Парижі, де продовжив писати.
1842 року Юліуш Словацький приєднався до товариства «Коло Божої справи», створеного польським релігійним філософом-містиком Анжеєм Тов'янським, але через рік покинув його. Формальною причиною були жорсткі вимоги суспільства (зокрема, взаємна сповідь), але реальною – присутність на зустрічах Адама Міцкевича.
У 1848 році, коли в Європі почалася Весна Народів, а у Великопольщі вибухнуло польське повстання проти Пруссії, вже тяжко хворий на туберкульоз Юліуш Словацький хотів приєднатися до повстанців. Намірів своїх здійснити не зміг, але відвідав Вроцлав, де востаннє зустрівся з матір’ю. Поет помер у квітні 1849 року від туберкульозу, і був похований на кладовищі Монмартр у Парижі.
Юліуш Словацький ніколи не був одружений, практично не перебував на службі. Він був рантьє – тобто жив за рахунок пасивних доходів від сімейних земель у Росії та від цінних паперів. Гроші, надіслані його матір’ю, він інвестував на Паризькій фондовій біржі, переважно в акції Ліонської залізниці. Це дозволило йому здобути фінансову незалежність та публікувати свої твори.
За життя Словацький опублікував лише частину своєї творчої спадщини. Поезія не принесла йому успіху, хоча вона різко виділялася на тлі романтичної літератури завдяки своєму розмаїттю, багатству та новаторству мови, а також пластичної виразності. Саме новаторство поезії Словацького ускладнювало сучасникам її сприйняття.
Однак на рубежі XIX і ХХ століть поет нарешті отримав заслужене визнання, і сьогодні до загальновизнаного польського літературного канону належать такі твори Словацького, як «Розлука», «Гімн» («Сумно мені, Боже»), «Мій заповіт», «Гробниця Агамемнона», «Батько зачумлених». Словацького вважають одним із найбільших польських поетів епохи Романтизму поряд із Зигмунтом Красинським та Адамом Міцкевичем, хоча саме Міцкевич знаходиться на вершині цього списку.
Варто зазначити, що Юліуш Словацький упродовж своєї творчості заочно полемізував з Адамом Міцкевичем. Так, в поемі «Ангеллі» (1838) він представив негативний образ польської еміграції. Мова поеми стилізована під біблійну прозу, як і мова «Книги польського народу та польського паломництва» Міцкевича. Однак, на відміну від Міцкевича, Словацький заперечує рятівну силу еміграційного «паломництва». А свою революційну драму «Кордіан» (1833) Словацький прямо замислював як поетичний виклик Міцкевичу.
Окрім іншого, Юліуш Словацький – автор найоригінальнішої метафізичної системи серед месіаністів-романтиків. Як і Міцкевич із Красинським, він розглядав історію як процес удосконалення людства у прагненні реалізувати божественний ідеал. Він визнавав необхідність страждання, жертви та вчинку у приватному та колективному житті.
При цьому особливу роль Словацький відводив польському народу. Тому спроби представити його як «українського письменника» або автора, який «описує Україну», є абсолютно некоректними – для нього Волинь та Поділля були польською землею. А в драмі «Мазепа» (за мотивами творів Байрона та Вольтера) її головний персонаж – вірний паж короля Яна Казимира, готовий віддати життя за свого володаря, а не козацький герой.
Цікаво, що Юліуш Словацький писав драму «Мазепа» двічі. Вперше це сталося у 1834 році, у Швейцарії, – проте після появи поеми «Пан Тадеуш» свого літературного «конкурента» Адама Міцкевича він знищив свій твір. Вдруге Словацький написав трагедію 1839-го всього за п’ять днів, працюючи над нею по 16 годин на добу.
При цьому Адам Міцкевич своєрідно переміг Юліуша Словацького не лише у посмертній славі. В 1890 прах Міцкевича був перевезений з Парижа в Краків і поміщений в саркофаг у Вавельському кафедральному соборі. Але коли в 1909 році те саме захотіли зробити з прахом Словацького, єпископ Кракова, кардинал Ян Дуклан Пузина, навідріз відмовився це робити. Перепоховати Словацького на Вавелі вдалося лише 1927 року за наказом польського диктатора Юзефа Пілсудського.
Іменем Юліуша Словацького названо театр у Кракові та вулиці у багатьох містах Польщі. В Україні такі вулиці є, зокрема, у Львові, Луцьку, Тернополі, Рівному, Чернівцях та Кременці. У Кременці, на малій батьківщині поета, за фінансування Польщі у 1990-х було відкрито Меморіальний музей Юліуша Словацького та встановлено його погруддя.
2002 року між Україною та Польщею було досягнуто домовленості на паритетних умовах встановити у Києві пам’ятник Юліушу Словацькому, а у Варшаві – пам’ятник Тарасу Шевченку. У 2003-му пам’ятник Шевченку у Варшаві було встановлено. Скульптуру Словацького було виготовлено у Польщі та перевезено до Києва з нагоди святкування 200-річчя від дня народження поета у 2009 році, який у Польщі було оголошено Роком Юліуша Словацького. Проте лише у вересні 2012-го пам’ятник, який зберігався на території київського комбінату «Художник», встановили поряд із костелом Святого Миколая.