Західна Україна за минулий тиждень: «Референдум» про приєднання Львівської області до Польщі та силове затримання студентів західних вишів на кордоні

«Референдум» про приєднання Львівщини до Польщі – чий фейк?

У вівторок, 27 вересня, в інтернеті почали розповсюджувати фото коробки з бюлетенями, начебто підготованими для референдуму про вихід Львівської області з України та входження її до складу Польщі. Їх буцімто сфотографував один зі львівських чиновників. Документ справді витриманий у форматі бюлетенів, які використовувалися на різних референдумах у Польщі, але весь текст на ньому – як запитання, так і роз’яснення для голосуючого – лише українською мовою.

Варто зазначити, що в українському сегменті інтернету та соціальних мереж, де від 24 лютого панує жорстка цензура, вищеописаного фото практично не було, а якщо воно й з’являлося, то з неодмінним зауваженням про «кремлівську провокацію». Однак на нього раптом вирішили відреагувати на державному рівні – як в Києві, так і у Варшаві.

28 вересня Центр протидії дезінформації (ЦПД) при РНБО України заявив, що «нова інформаційно-пропагандистська «хвиля» істерії щодо нібито агресивних планів Польщі спрямована на руйнування українсько-польської єдності та скасування підтримки України». Того ж дня у Польщі теж спростували інформацію про підготовку до приєднання Львівщини. «Російська пропаганда продовжує свої інформаційні атаки на Польщу, повторюючи брехню про нібито плани польської влади напасти на Україну й анексувати західну частину України», – написав у Твіттері уповноважений уряду Польщі з інформаційної безпеки Станіслав Жарин.

Зрозуміло, що нічого іншого жоден офіційний польський речник і не міг заявити, тим більше, що Варшава неприховано претендує на всю підконтрольну Києву територію, а не лише на Галичину та Волинь. При цьому є чимало підстав вважати, що за фейковими бюлетенями стоять… українські спецслужби.

По‑перше, якщо проаналізувати подібні заяви з російського боку за останні десять років, то в них ніколи й ніде не йшлося про якусь окрему «Львівську народну республіку». В Росії завше оперували тільки такими поняттями, як «Галичина» (рідше) та «Західна Україна» (майже завжди). Львів міг згадуватися в цьому контексті, але тільки як місто, що є символом цілого краю – себто Галичини чи навіть цілої Західної України.

По-друге, не є великою таємницею, що в саме з боку позірних українських націонал‑патріотичних сил впродовж майже всіх років незалежності постійно нагніталася антипольська риторика. Але робилося то не від імені цілої Галичини, чи тим паче «Західної України» з Волинню включно, а лише від імені Львова. Простіше кажучи, подібних пропагандистських націонал‑істерик не спостерігалося ні в сусідніх Тернополі з Івано‑Франківськом, ні тим більше в Луцьку з Рівним.

І раптом – саме цю риторику взяли на озброєння вже київські пропагандисти з СБУ та Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони. Оскільки там служать або служили кадри, подібні до львівського ура-патріота Юрія Михальчишина, який після Майдану‑2014 офіційно був співробітником СБУ, то не дивно, що в коридори спецслужб була занесена антипольська риторика саме львівського взірця.

Проте більшість серед працівників центрального апарату СБУ досі складають вихідці зі Сходу України, ба навіть з Донбасу. Враховуючи їхню загальну обізнаність, точніше – повний провал знання історії Галичини та інших країв, які заведено називати «Західною Україною», – можна безпомилково стверджувати, що «Західна Україна» для них обмежується тільки Львовом, щонайбільше – Львівською областю. Саме звідси ростуть ноги постійних повідомлень прес-служби СБУ про розкриття якихось міфічних організацій, що збиралися проголосити «Львівську народну республіку».

Це виглядає напрочуд по‑аматорськи, бо навіть горезвісний Віктор Медведчук – і той у своїх тирадах про федералізацію оперував саме регіонами України, що мали цілком закарбоване науковцями історичне підґрунтя, на кшталт Волині, Буковини, Галичини чи Поділля. Та що там Медведчук – сам Путін у своїй статті «Про історичну єдність росіян та українців» не писав про жодну «Львівську народну республіку», натомість тричі згадав «Галичину». Тобто якби вищеописаний інформаційний вкид готували російські спецслужби, то вони б оперували значно ширшими поняттями – такими, як «Галичина», або ж в крайньому разі – «Західна Україна».

З іншого боку, враховуючи ступінь інтегрованості «глибинних еліт» Львівщини з Польщею (нерухомість, бізнес, контрабанда і т.п.), не можна виключати, що згадані вище бюлетені є місцевою ініціативою – з метою підштовхнути Варшаву до більш активних дій напередодні більш ніж вірогідного краху української державності. Згадаймо, як це ж саме намагалися зробити в Донецьку та Луганську у 2014-му, вже тоді пропонуючи Москві прийняти Донбас у склад Росії.

А галичани та волиняки – люди не менш прагматичні, ніж донбасці. Якщо галицькі та волинські області увійдуть до складу Польщі, то їхні мешканці одразу ж отримають жаданий європейський паспорт, тобто можливість легально жити і працювати не лише в Польщі, а й в Італії та Німеччині. Але головне – на їхній землі точно не буде бойових дій, а їх самих не мобілізують до української армії, і не відправлять воювати на зовсім чужий Донбас. Тому якщо (коли) референдуми про вихід п’яти західноукраїнських областей зі складу України та їхнє приєднання до Польщі буде таки оголошено, місцеве населення і з їх організацією допоможе, і «за» активно проголосує.

Звісно, свою вигоду отримає і Польща. І справа не лише у територіях, тобто у посиленні своєї геополітичної значущості в Європі. Польська влада зможе на законних підставах відправити додому, позбавивши допомоги та привілеїв, сотні тисяч українських «біженців», які приїхали до Польщі саме з Волині та Галичини. Звичайно, Варшаві доведеться вкладатися в розвиток «повернених земель», але народ там буде насамперед радий стабільності, чудово розуміючи, що та ж Східна Німеччина навіть після 30 з лишком років перебування у складі ФРН все ще не досягла середньо-німецького рівня розвитку.

На кордоні з Польщею силовики побили українських студентів західних вишів

27‑28 вересня група українських студентів західних вишів, що застрягла на КПП «Шегині» у Львівській області, повторила мирну акцію, знову зробивши спробу перетнути кордон із Польщею. Це закінчилося для них побиттями з боку невстановлених «зелених чоловічків», наручниками та каретами швидкої допомоги. Знущалися над юнаками невідомі особи зі зброєю та у парамілітарних одностроях, але без жодних знаків розрізнення та зазначення підрозділу чи служби.

Першим про інцидент повідомив телеграм-канал Student Out. «Студентів на Шегині почали незаконно затримувати. Відео нам надіслав учасник мирного переходу. Швидше за все, прикордонники отримали вказівку згори» – зазначили адміністратори каналу. На оприлюднених кадрах видно, як двоє людей у військовій формі з автоматами відводять хлопця, одягненого у чорну куртку. За ними слідує співробітник поліції, який наказує вимкнути телефон тому, хто знімав відео.

«Що ви робите?!!» – кричали затриманий та його товариші. Врешті-решт, затриманого відпустили без жодного протоколу. «Хлопець у шоковому стані, на руках – сліди від наручників. Було складено заяву в поліцію», – зазначив студентський телеграм‑канал.

Це не єдиний випадок побиття студентів, зафіксований останніми днями. 28 вересня Тимофій Мельник, студент університету в Римі, який не може виїхати на навчання, повідомив у внутрішньому чаті студентів про те, що його побила працівниця Державної прикордонної служби України (ДПСУ). «Вдарила у пах», – написав Тимофій. Пізніше з’явилася інформація, що Тимофія забрала швидка допомога.

Ще один студент іноземного вишу розповів телеграм-каналу, що на КПП Шегині його побили люди, які відмовилися показати посвідчення. «Почали мене під коліно бити, в живіт бити, по шиї, витягли мене на вулицю і на очах людей мені підбили ноги, я не міг йти, мене тягли тротуаром. Я вимагав від цих працівників пред’явити службові посвідчення в розгорнутому вигляді. Мені сказали, що під час написання заяви начальниця надасть контактні дані, імена, прізвища людей, які вчинили це правопорушення, але цього не сталося», – сказав студент на ім’я Йосип. Хлопець додав, що вирушить із батьками до Львова писати заяву та просити записи з камер спостереження.

ДПСУ, Нацполіція та інші силові структури ситуацію на КПП «Шегині» не коментують. «Весь цей час ДПСУ нахабно відноситься до студентів. Вони не пропускають нас на пункти пропуску, вони не перевіряють наші документи. А тепер – дозволяють собі ще й бити студентів. І найголовніше – вони керуються своїми негласними вказівками, а не законом», – заявляють студенти західних вишів.

За їхніми словами, речник ДПСУ Андрій Демченко каже, що заборона на виїзд студентів запрацювала з 14 вересня. Проте самі студенти стверджують, що вже у серпні не могли перетнути кордон. Прикордонники заявляють, що заборона «вступила в силу після 24-го лютого», і хлопці отримують відмову у перетині кордону.

Ціле літо всі офіційні інстанції України повідомляли, що ті студенти, які навчаються у західних вишах і мають законні студентські відстрочки, можуть виїздити за кордон. Але потім раптом виявили понад 600 випадків, коли чоловіки явно не студентського віку намагалися виїхати з України за сфальшованими довідками про навчання в університетах Європи. І тоді замість того, аби знаходити і карати саме правопорушників, київські власті вирішили нє пущать нікого!

14 вересня, причому заднім числом, було скасовано дозвіл на виїзд за кордон для хлопців-студентів, причому зробили це тихо і без жодного розголосу. Купа справжніх, а не фальшованих студентів опинилися в ситуації, коли не вони можуть розпочати або продовжити навчання поза межами України. При цьому навчальний рік у більшості європейських вишів починається наступного понеділка, 3 жовтня.

Першу акцію протесту на КПП «Шегині» українські студенти західних вишів провели ще 21 вересня, але тоді влада не відреагувала на неї силовим чином, і ЗМІ – ні львівські, ні київські – про неї не повідомили. Лише після другого протесту про проблеми студентів повідомило «Суспільне телебачення», проте про їхнє побиття і незаконне заковування в наручники в ефірі не було ні слова.