Чому поляки полюбили «бандерівців»
Заради збільшення свого геополітичного впливу в Європі Варшава готова тимчасово поступитися гонором і «забути» про те, що в Києві героїзують Бандеру та інших організаторів масових убивств поляків.
З 30 вересня до 2 жовтня у Перемишлі відбудеться Форум партнерства та інтеграції. До участі запрошують тих, хто активно співпрацює з організаціями чи ініціативами, пов’язаними з мігрантами, біженцями, національними та етнічними меншинами у Польщі.
«Учасники Форуму зможуть взяти участь у дискусійних сесіях та семінарах, пов’язаних, зокрема, з розвитком власної організації, міжгалузевої співпраці, іміджу в ЗМІ, а також зможуть поспілкуватися з представниками великих неурядових організацій про перспективи фінансування та грантові програми» – так заохочує до участі координаторка форуму Катажина Комар-Мацинська з Українського дому в Перемишлі.
Але чому саме тепер виникла потреба у такому заході? Адже влада Польщі вже півроку так «успішно інтегрує українських біженців-переселенців»?
Можливо, справа в тому, що польські політики та політологи занепокоєні тим, що Польща поступово втрачає свій вплив на Україну (а разом – і геополітичне лідерство у регіоні), оскільки тут її випереджають балтійські країни, котрі проводять ще більш гостру політику щодо РФ.
Вихід із ситуації у польському політикумі бачать в активізації трикутника «Великобританія – Польща – Україна», тож невипадково саме ці країни в якості найнадійніших союзників Польщі назвав Ярослав Качинський.
«Часи змінюються, і з цих часів, виходячи з нашого досвіду, ми бачимо, що маємо лише двох союзників. По-перше, це Україна. А наш другий союзник – це Англія», – таку заяву під час «Економічного форуму» в місті Карпач зробив лідер правлячої польської партії «Право і Справедливість».
Ще один інструмент, за рахунок якого у Варшаві розраховують посилити своє лідерство, – переформатування проєкту Ініціатива «Трьох морів» із інтеграцією до нього України.
Заради зростання свого геополітичного впливу в регіоні Польща навіть (тимчасово?) відмовилась від ультиматумів на кшталт «із Бандерою Україна в ЄС не увійде».
– Реальні виклики поставили крапки над «і», і можна впевнено казати, що якщо якась з країн ЄС і буде блокувати вступ України до ЄС, то це буде не Польща, – запевнив пан Качинський, якому належать вищенаведені слова про Бандеру, Україну та ЄС.
Втім, у цій діжці меду є й ложка дьогтю для України, для якої ідея вступу до Європейського Союзу стала своєрідною idea fix.
Адже згадана промова Ярослава Качинського вказала на нові проблеми, до яких буде варто підготуватися Україні. Вони полягають у тому, що попри всі безпекові виклики, Польща не лише не поспішає залагодити конфлікти з ЄС, але й посилює дуже гучну сварку з Німеччиною.
«Колись у нас був вибір між Росією та ЄС. Ми зробили цей вибір, оскільки не хотіли повернення в те життя, яке мали раніше, цей вибір був очевидним. Так, ЄС справді допоміг нам, зокрема із сільським господарством, селами і безробіттям. Але тепер ми бачимо зовсім іншу політику ЄС. Нова політика ЄС базується на принципі: хто сильніший – той має рацію. І ця політика є неоімперською», – сказав, зокрема, Качинський у Карпачі.
І це ще далеко не найжорсткіша критика ЄС, яку доводилося чути на цьому форумі. Наприклад, там неодноразово говорили про те, що всю реальну владу в Євросоюзі захопив німецько-французький тандем, тоді як думка інших країн вже нічого не означає.
На цьому тлі не дивують нові вимоги Польщі до Німеччини виплатити репарації за втрати, завдані під час Другої світової війни. Варто зазначити, що ця ідея не є новою – останній раз вона активно використовувалася польською владою напередодні попередніх парламентських виборів.
Тобто є всі підстави вважати, що й цього разу йдеться про політтехнологічний прийом, спрямований в першу чергу на те, щоб мобілізувати свій електорат – адже думка, що Німеччина не розрахувалася за минулу війну, залишається досить популярною в Польщі.
Таким чином, за словами польського політика №1, Варшава може покластися лише на двох союзників, обидва з яких не є членами ЄС. При цьому серед союзників чомусь не названі Сполучені Штати – і це при тому, що орієнтація на Вашингтон була ключовою рисою польської зовнішньої політики вже багато десятиліть.
І на додачу – немає підстав сподіватися, що боротьба за політичне лідерство у ЄС й надалі буде отруювати «європейську єдність». Показовим тут є ставлення Польщі до Угорщини – країни, яка до 24 лютого 2022 року вважалася ключовим союзником Варшави всередині ЄС. Таке союзництво захищало обидві країни від можливих покарань з боку євроінституцій.
Проте ця дружба була зруйнована через проросійський курс Будапешта. Наразі рівень нових відносин між Польщею та Угорщиною виглядає як одна з найбільш гарячих дискусійних тем для польської політики – єдності щодо цього немає навіть всередині правлячої партії.
Водночас, як повідомляла на початку вересня аґенція Bloomberg,глава польського уряду Матеуш Моравецький збирається розробити нову формулу відносин з Будапештом. Тобто, чітко називаючи розбіжності та поважаючи чутливість в пов’язаних з російсько-українською війною питаннях, Польща зможе проводити «спільну діяльність з Угорщиною в тих сферах, де у двох країн є спільні цінності та інтереси».
Як не дивно, США готові вітати регіональні ініціативи, зокрема об’єднання Британії, Польщі, України і країн Балтії в окремий союз, якщо він посилюватиме оборонний потенціал НАТО. Про це ще у червні заявила постійна представниця США при НАТО Джуліана Сміт. «Очевидно, що ми підтримуємо ініціативи, які допомагають нарощувати потенціал у Європі», – прокоментувала вона.
Вона додала, що впродовж багатьох останніх років мали місце ініціативи щодо утворення подібних «мініформатних» альянсів, зокрема у сфері оборони. «Тож якщо члени НАТО розділяються на формати партнерських відносин або на певні групи, щоб допомогти наростити потенціал і колективними зусиллями зміцнити Альянс, ми хотіли б це підтримати», – зауважила американський дипломат.
До речі, нинішня прем’єр Великобританії Ліз Трасс першою публічно заговорила про новий альянс ще 21 січня цього року в Австралії. Пані Трасс (тоді ще як глава Форін Офісу) оголосила склад його учасників, а британські аналітики одразу намалювали дуже показову політичну карту майбутнього утворення, дуже схожу на «повітряний міст» постачання британської зброї останніх місяців. Приблизно тоді ж і посол України у Великій Британії Вадим Пристайко у розмові з ВВС News Україна прокоментував майбутній альянс.
У відповідь на пряме запитання про роботу майбутнього союзу Пристайко сказав, що це «не зовсім НАТО на трьох». «Але це, дійсно, спроба знайти друзів, партнерів і допомогу у цей критичний момент», – заявив український дипломат.
За словами Пристайка, Україна у своїх діях має виходити з готовності окремих членів НАТО допомагати вже зараз. Він нагадав, що саме Британія стає дедалі серйознішим союзником України: це і угода про стратегічне партнерство, і домовленості на два мільярди доларів, і постачання протитанкової зброї, будівництво кораблів та морських баз. Це має стати частиною ширшої стратегії України зі створення малих альянсів: «Люблінський трикутник» (Україна-Польща-Литва) та «асоційоване тріо» (Україна, Грузія, Молдова).
Як вказує заступник директора центру «Нова Європа» Сергій Солодкий, цей альянс виглядає логічно. Британія надає Україні одну з наймасштабніших допомог у військовому та безпековому секторах, а Польща має природний інтерес, щоб Україна посилювала свій оборонний потенціал.
Експерт Олександр Краєв наголошує, що такий союз – це частина стратегії Британії з відновлення впливу у світі та регіоні після Brexit.
«Звісно, це політичні амбіції Британії», – вважає він. Окрім того, всі його учасники активно протидіють російській загрозі. З іншого боку, каже Краєв, у всіх трьох країн «є питання» і певні претензії до ЄС.
При цьому далеко не всі країни НАТО готові рішуче протидіяти російській загрозі, а тому Британія продовжує тактику малих альянсів для ефективнішої роботи у Східній Європі. Тому такий союз трьох може виступити своєрідною «Малою Антантою», як це було на початку XX століття, коли Центральна та Східна Європа утворила малий блок, країни якого поділяли цілі великої Антанти», – вважає Краєв.
Але навіщо це Польщі?
Заступник директора ради зовнішньої політики «Українська призма» Сергій Герасимчук пояснює, яку вигоду з альянсу отримує Варшава. «Це ставить їх в один ряд з британцями, посилює в рамках Європейського Союзу і демонструє, що Польща залучає Британію до виконання безпекових завдань, в яких є інтерес всього ЄС», – вважає Герасимчук.
Він нагадує, що останніми роками у Варшави виникали конфлікти з Брюсселем. А нещодавнє вирішення конфлікту з мігрантами на польсько-білоруському кордоні, «інспірованого Росією», та допомога Україні стануть додатковими аргументами Польщі у дебатах з керівництвом ЄС. Також, попри складні історичні суперечки з Києвом, Польща зацікавлена в українській безпеці. «Україна їм потрібна, щоб не було великого кордону з РФ, якщо її окупують, чи Київ піде в обійми Росії», – вважає Герасимчук.
Він прогнозує, що Польща буде допомагати Україні усім – зброєю, ресурсами і обладнанням, – крім безпосереднього надсилання своїх військових. «Загалом у цьому альянсі поляки опосередковано представляють ЄС, який теж певним чином стає безпековим фактором», – додав Герасимчук.
Вже зараз прогнозують, що залучення Лондона у регіональний альянс – тільки перший крок до посилення Польщі у Європі. Тому на лояльність України поляки покладають велику надію, обіцяючи заради цього неабиякі вигоди та допомогу для зменшення загрози від Москви.
При цьому, попри геополітичні амбіції Варшави, у польському суспільстві питання Волинської різанини було і залишається найскладнішим питанням у польсько-українських відносинах. Поляки невдоволені тим, що «культ УПА стабільно розвивається в Україні» після Помаранчевої революції, хоча йдеться переважно про антирадянські дії УПА».
Однак, враховуючи те, що Росія аргументує свій бандитський напад на Україну саме тим, що вона є «бандерівсько-нацистською державою», заради збільшення свого геополітичного впливу в Європі Варшава готова навіть тимчасово поступитися гонором. Тобто «забути» про те, що в Києві героїзують Бандеру та інших організаторів масових убивств поляків.
Запитання лише в тому, це ситуативна, тактична зміна польської політики, – чи стратегічна, і відповіді на нього наразі немає.