Затримали ексочільницю ОПЗЖ у Львові Інну Іваночко – підозра у державній зраді

Підозрювана в русскім аґентурстві 56-річна Інна Іваночко від 2018 до 2020 року очолювала Львівський обласний осередок ОПЗЖ та керувала громадським рухом Медведчука «Український вибір – право народу» на Львівщині.

Під час «Революції гідности» підтримувала «Антимайдан», відома своїми проросійськими поглядами та виступами у російських ЗМІ, орґанізовувала заходи з радянською символікою та судилася проти рішення міськради про демонтаж Монумента слави у Львові.

Через свої кремлівські погляди жінка привернула увагу москвинських таємних служб.

– Зрадниця вела антиукраїнську діяльність, активно просувала ідеї федералізації України та проводила інформаційні акції антиукраїнського спрямування. Вона організовувала та особисто брала участь у проплачених масових заходах, які активно поширювали неправдиві дані для дестабілізації суспільно-політичних настроїв на Львівщині, — вважають в СБУ.

Для того, аби прикрити власну підривну діяльність та проникнення в кулуари орґанів державної влади, а також поширення дезінформації в інтересах агресора, жінка використовувала журналістські посвідчення та фальшиві документи деяких безпекових корпорацій. Їхня леґітимність наразі встановлюється.

– Зв'язок з кураторами підтримувала використовуючи соцмережі та електронну пошту, туди ж надсилала звіти щодо проведеної підривної діяльності. Під час обшуків у фіґурантки провадження та інших причетних осіб контррозвідники виявили та вилучили матеріали, які підтверджують вчинення кримінального правопорушення. А також документи, що підтверджують її зв'язок із політичними та громадськими структурами афілійованими з колишнім проросійським нардепом В.Медведчуком, – зазначили у відомстві.

Наразі підозрюваній оголосили підозру у державній зраді (ч. 1 ст. 111 ККУ).

Їй також вже обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави.

Попри емоційний виплеск засобів масової інформації, тут варто зробити кілька зауваг.

Буквально ще кілька місяців тому ОПЗЖ була цілком леґальною партією в Україні, яка мала своїх законно обраних нардепів у Верховній Раді України.

Тому сама тільки причетність до ОПЗЖ – як би ця формація кому не подобалася – не є «злочином за визначенням».

Зрештою, хоч партію заборонили, але ж її чинних нардепів – досі ні.

Стосовно вереску, же пані Іваночко «активно просувала ідеї федералізації України» – взагалі смішно читати.

Безперечно, медведчуківська орґанізація «Український вибір», до якої Інна Іваночко мала пряме відношення – була однією з тих структур, яка озвучувала наративи про можливість федерального устрою в Україні.

Але, власне, «однією з» – проте не єдиною.

Першим, хто пом'янувся за федералізм в новітній історії України – був таки В'ячеслав Чорновіл з його «Галицькою асамблеєю» ще в 1991 році. Хтось десь колись через це вважав Чорновола «державним зрадником»?

Видається, це питання навіть не потребує відповіді.

Дискутував на цю тема і Володимир Литвин – пригадуєте такого?

І робив він це не десь на плоті, а... на офіційному рупорі Верховної Ради – на шпальтах ґазети «Голос України».

Медведчук – за ґратами. А Литвин – що? Про нього навіть зараз і не згадують....

Або інший приклад – Південно-Східна Українська Автономна Республіка – ПіСУАР так званий.

Які там тільки державні мужі не засвітилися! І Єфремов, і Кушнарьов, і Колесніков, і Кернес, і Добкін... 

Декого з них вже навіть встигли й забити, але ж на збіговиську ПіСУАРу були присутніми сотні осіб!

Гаразд, хтось втік на Московію, але ж точно не всі.

А ось хто не втік, той вчасно вигукнув «Слава Україні!» – і все: до нього вже питань нема.

То може, пані Інні Іваночко її адвокати так само порадять на суді гучно на всі питання відповідати «Слава Україні!», «Слава нації!» і «Смерть ворогам!» – і тоді влада скаже, мовляв, вибачте: помилилися, не розпізнали патріотку?

Принаймні, тактика оборонців буде оригінальною, не менше.

Словом, оця згадка в звинуваченні щодо федералізму як різновиду державної зради з вуст речників СБУ – звучать щонайменше не послідовно.

Тобто або вже всіх‑всіх‑всіх кидайте за ґрати, хто десь‑колись бодай раз в житті прохопився про федералізм в тому чи іншому контексті – і тоді під це звинувачення можна буде підвести всіх авторів та адептів законів про децентралізацію влади й адміністративно-територіальну реформа в Україні – і Порошенка, і Безсмертного, і нардепів, що голосували за відповідні законопроєкти.

І «жартики» Зеленського та його команди не забудьте.

Або ж тоді просто не кидайтеся здуру словами про то, на чому не розумієтеся.

До слова, Конституція України за десять років, від 2004 до 2014 – мала 6 змін, і це були далеко не зміни тільки обкладинки чи заголовку.

Тому ніхто й ніколи не може передбачити, скільки і яких саме Конституція України зазнає змін ще.

І не факт, що рано чи пізно там не знайдеться місця для федеративного устрою країни – тим паче, що це вже, по суті, обговорювалося в рамцях адміністративно-територіяльної реформи, де йшла мова про скасування сов'єцьких областей – натомість повернення в устрій держави країв, заложених на історико‑етнографічному підґрунті.

Словом, питання федералізму чи будь‑якого іншого виду децентралізації влади – це питання радше філософії та адміністративної реформи – але ж ніяк автоматичних звинувачень в русскім аґентурстві.

Ось прямий зв'язок з москвинськими кураторами – тут так, безперечно: факт є факт.