Війна перетворила Львів на найважливіший економічний центр України
З початком бомбардувань численні українські підприємства перенесли своє виробництво до Львова, відносно безпечного обласного центру в Галичині. Старі промислові руїни та невикористовувані майстерні несподівано отримали шанс на нове життя. Місто-мільйонник здобуло значні прибутки під час війни, але все частіше зіштовхувалося із лоґістичними проблемами.
Промислові руїни на околицях Львова виглядали не надто привабливо. Зі стін величезних залів обсипалася штукатурка, багато вікон було вибито.
Але майже через десять років після зупинки виробництва цехи старого Львівського автобусного заводу пережили несподіване відродження.
Тут оселилися десятки нових компаній, більшість із них лише за останні п’ять місяців, з початком російського вторгнення в Україну.
Вони переїхали до Львова з тих міст, які безпосередньо постраждали від війни, щоб мати змогу продовжувати свою роботу тут.
Компанія «Пожмашина» також наважилася на новий старт у Львові.
– Через два дні після початку вторгнення ми вирішили евакуювати наш завод у Прилуках, – розповідає заступник керівника підприємства Олександр Оскаленко. – Російські війська були вже просто за містом, тому ми відправили готову продукцію на Захід.
«Пожмашина» – абревіатура зі словосполучення «пожежна машина», що є основною продукцією підприємства, яке також виробляє сільськогосподарську техніку. [Лукавлять підприємці‑східняки: назва походить від «пажарная машина». Просто добре, що в цьому випадку перші літери збігаються що в українській, що в московській мовах – прим. ЗУНР].
– Ми знайшли придатне приміщення тут, у Львові, перевезли сюди частину наших виробничих потужностей і відкрили все заново. Роботу відновили вже через кілька днів – серед 90 співробітників чимало біженців з окупованих Росією реґіонів, – каже Оскаленко.
З 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, сотні українських компаній – багато зі своїми працівниками – покинули східні та південні області України.
Станом на середину липня у Львові та області офіційно поселилися 193 підприємства – 132 з них уже відновили роботу.
Це робить Львів безумовно найпопулярнішим «кєрунком» для українських бізнесів, які хочуть продовжувати роботу попри війну.
Новий дім у Львові знайшли собі фабрика шкарпеток з Рубіжного, виробник вітрогенераторів з Одеси та цех з виробництва матраців із Київської області. Разом вони надали понад 4500 нових робочих місць.
Також до облдержадміністрації звернулись приблизно 950 компаній, які бажають переїхати.
Сьогодні шлях через Львів є найважливішим сполученням України з Європою та світом
Місто Львів на Заході України зуміло примножити свої прибутки під час війни. Воно вважається відносно безпечним, оскільки російські ракети вражають його досить рідко.
– Львів користується цією перевагою й утверджується у своїй ролі другої економічної столиці України, – каже народний депутат від Львова та засновник телевізійного каналу Еспресо – Микола Княжицький. – Що довше триває війна, тим більше компаній переїжджає і більше капіталу інвестується в місто.
[От люблять ті вже західняки самі себе в багно занурити! Ну яка «друга», ну яка в дідька «економічна»?? Львів вже за фактом став просто – столицею цеї країни: і економічно, і політично. Просто про це бояться вголос наразі казати. До найближчих виборів, принаймні – прим. ЗУНР]
Телеканал Еспресо одним з першим переніс частину виробництва до Львова з Києва, де раніше була студія каналу. Понад 100 журналістів із сім'ями переїхали до Львова.
– Це було надскладне завдання з логістики, – каже Княжицький. – Ми повинні були знайти місце ночівлі для всіх. Можливо, хтось із робітників з часом повернеться, але якась частина точно залишиться у Львові.
[Тут навіть можна дозволити собі трішки зле посміятися. Ось що буває, коли галичани загалом, львів'яни зокрема – не вірять в можливості свого рідного краю – а всі намахаються в Київ впхнутися! І то треба було пертися, тим паче в наші модернові медіа часи, до Києва, аби потім поспіхом повертатися до своїх старих приміщень ві Львові? Добре, же вони ще були... – прим. ЗУНР]
Уже в березні безліч українських компаній роздрібної торгівлі, які займаються продажами розважальної електроніки, переїхали до Львова і розмістили там свої склади та лоґістичні центри.
До початку війни вони здебільшого імпортували свої товари через чорноморські порти, але з російською блокадою всього узбережжя залишився лише один шлях – з ЕУ через Польщу до Львова.
– Сьогодні шлях через Львів є найважливішим сполученням України з Європою та світом, – каже Княжицький. – Однак це все ще досить важкий шлях, який сильно обмежує нашу торгівлю.
[Знову пан медійник‑депутат всьо поплутав. Для Львова завжди головним напрямком лишався Західний вектор діяльности – що туристичної, що економічної, що дрібно‑підприємницької, що заробітчанської. А з боку Києва та інших східняцьких міст‑мільйонників, точніше – з боку владоможців‑вихідців з тотих міст – до Західної України в цілому, а до Львова зокрема було відверто упереджене, зневажливе ставлення! Просто тепер, як їм їхній «братішка» зі Московії припік – то раптово всі згадали про Львів та його лоґістику. Але як тільки загроза з боку «братцєф» зникне – то східняки хутенько все відмотають назад! Перевірте потім ці передбачення ЗУНР...]
Українська залізниця вже на межі своїх можливостей, на кордоні з Польщею нагромаджується до 10 тисяч залізничних вагонів, завантажених зерном. Також не вистачає вантажівок і водіїв для них, оскільки чоловікам призовного віку заборонений виїзд.
– Нам терміново потрібно розширити транспортний коридор від Гданська до Одеси, якщо ми хочемо перевозити необхідний обсяг вантажів, – каже Княжицький. – Ми маємо прокласти европейську колію до Львова, щоб не перевантажувати все на кордоні з Польщею.
[Ну, це ЗУНР і без пана Княжицького давно вже знає.]
У Львові вже почали масштабні інвестиції у лоґістику, адже всі склади та зерносховища вздовж польського кордону тріщать по швах.
Львів є головним розподільним центром гуманітарної допомоги з Європи, що з початком війни призвело до стрімкого зростання комерційної орендної плати.
На сьогодні ціни зросли більш ніж удвічі. Хоча потік гуманітарних поставок зараз сповільнюється, все більше компаній переїжджають на захід.
Є галузі, в яких перенести виробництво дуже легко – наприклад, ІТ.
Ще до війни Львів, поряд з Києвом, Харковом і Дніпром, був центром ІТ-індустрії. Понад 500 компаній створюють близько 20% ВВП міста, а обсяг продажів у 2020 році склав майже 1 мільярд доларів США.
Загалом до війни у Львові проживало близько 30 тисяч програмістів та розробників.
– Десять років тому наше місто поставило ІТ у пріоритет економічного розвитку, – розповідає Стефан Веселовський, менеджер львівського ІТ-парку. – З радянських часів у нас залишилися чудові технікуми, які зараз щороку готують сотні спеціалістів. Також місто є достатньо привабливим, щоб залучати програмістів з усієї країни.
З війною ця привабливість лише посилилася – сьогодні у Львові насолоджуються спокоєм тисячі ІТівців‑східняків.
Після початку російського вторгнення великі ІТ-компанії, розташовані на заході України, такі як Intellias, евакуювали зі східних областей до Львова близько 1300 своїх робітників.
– Деякі з них кілька днів жили в нашому офісі, перш ніж ми змогли всіх розмістити, – розповідає Віктор Гайдін, віцепрезидент із зростання та розвитку. – На одному поверсі жили люди з собаками, на іншому – з котами. Хтось із тих пір повернувся додому в Київ чи Дніпро, але багато працівників залишилося у Львові.
Intellias входить до ТОП-10 найбільших українських IT-компаній. Загалом українські спеціалісти займаються програмним забезпеченням для виробників і постачальників автомобілів. Близько 96% обороту відбувається за кордоном, приблизно 40% з цього – у Німеччині.
Уряд Києва підтримує перенесення виробництва на безпечніший Захід України.
– Підприємства більше не можуть працювати в рідних містах, вони відрізані від сировини та постачальників, – каже начальник управління економіки Львівської ОДА Стефан Куйбіда. – Ми надаємо їм необхідні приміщення та площі, а також допомагаємо фінансово з придбанням машин або сертифікацією ЄС для їхньої продукції.
Центральний уряд оплачує транспортування виробничих потужностей до Львова.
[це НЕ уряд оплачує, а Платники Податків – час вже навчитися правильно називати речі та явища! – прим. ЗУНР]
Іноземні інвестори почали користуватися перевагами Львова ще до війни
Новий старт все ще коштує компаніям великих грошей.
– За нашими оцінками, після війни у Львові залишиться від 40 до 60 відсотків евакуйованих підприємств, – каже Куйбіда. – Переїжджати знову було б занадто дорого.
[тут пан Куйбіда біжить перед Дідьком в пекло: най війна вперед сьі скіньчит – а вже потому можна буде говорити про переїзд назад! – прим. ЗУНР]
Ще до початку війни іноземні інвестори почали користуватись перевагами Львова, особливо постачальники автомобілів, серед яких багато німецьких компаній. Виробник кабелю Leoni, виробник чохлів для сидінь Bader Leather і вуппертальська група Kromberg+Schubert відкрили свої заводи на заході України.
Робоча сила. Через війну надходження нових іноземних інвестицій майже припинилось.
– Цього року лише австрійський виробник комплектуючих Hirsch International закладав цеглини для свого першого заводу в нашому індустріальному парку, – розповідає заступник міського голови Андрій Москаленко.
Але львівський політик сподівається на краще.
– Через міґрації зі сходу країни сюди переїхало близько 120 тисяч нових мешканців, серед яких – багато чудових спеціалістів, – каже Москаленко. – Оскільки наш внутрішній ринок страждає від війни, ми маємо спробувати більше продавати нашу продукцію в ЕУ.
У цьому плані Львів має однозначну перевагу у вигляді свого розташування: до кордону з Польщею всього 80 кілометрів.
[про ще, власне, ЗУНР ще на початку статті й згадав!]
Переклад Анастасії Яковенко зі статті журналу Stern.