Качинський проти запровадження валюти евро в Польщі

Очільник польської партії влади «Право і Справедливість» (ПіС) Ярослав Качиньскі виступив проти запровадження евро в Польщі.

Про це пише Європейська Правда з покликанням на польську інформаційну аґенцію PAP.

– Опитування громадської думки показують, що поляки не хочуть цієї зміни, вони розуміють її надзвичайно болючі наслідки. Але вони спробують, тому що повинні, – сказав Качиньскі.

Глава ПіС підкреслив, що запровадження евро в Польщі слід розглядати у двох вимірах.

– Гідності – бо в нашій історії власна валюта є одним із атрибутів незалежності. І в соціально-економічному вимірі, тому що це означало б радикальне зубожіння поляків, велике їх пограбування. В тому числі тих, хто вважає, що це не вплине на них, – пояснив Качиньскі.

На запитання, чому поляки зубожіють, глава ПіС сказав, що курс валюти визначатиметься не на основі реальної купівельної спроможності злотого, а в пропорціях, близьких до обмінного курсу: а це дві різні вартості.

– Таким чином швидко настане економічна деґрадація всієї Польщі й кожного особисто. У нас зупиниться економічне зростання, ми перестанемо гнатися за Заходом і Німеччиною. Такий ефект матиме введення евро, – сказав провідний польський політик.

Тут варто згадати, що порівняно слабша за економічною потугою Литва перейшла на евро з 1 січня 2015 року. Безперечно, в перші рік‑два було своєрідне провисання і спад добробуту пересічного литовця, але невдовзі пішов зріст і зараз середній рівень зарплат в Литві вищий за польський.

Видається, що Польщі не бракує банкирів та економістів, які добре знають ситуацію після запровадження евро в господарках сусідніх і Литви, і трохи чисельнішої за неї Словаччини.

І ця ситуація є скорше позитивною для економік цих країн, аніж негативною.

Але скорше за все головною причиною небажання перейти на евро з боку Качиньскоґо є те, що тоді втратиться можливість друкувати грошей стільки, скільки потрібно партії влади – як це зараз відбувається з національним злотим.

А за що ж тоді Польща буде заваблювати й підкуповувати різними «сприяннями» мільйони біженців з України?

Звісно, за якийсь рік‑два вони зрозуміють, в чому саме полягала підступність від отримання безкоштовного житла чи шкільної освіти для дітей, як вже згадував ЗУНР.

Але буде вже запізно: мало хто наважиться з новообжитого місця знову повертатися в Україну.