6 серпня 1914 року у Львові було створено леґіон Українських січових стрільців
УСуСи, як лагідно називали Леґіонерів в Галичині, став першим українським національним бойовим підрозділом після битви під Полтавою в червні 1709 року.
До появи Українських січових стрільців спричинила Перша світова війна.
Уже в перший її день, 1 серпня 1914 року, лідери трьох найбільших галицьких партій утворили Головну Українську Раду, яка, зокрема, поставила перед австрійським командуванням питання про орґанізацію в австрійській армії окремого українського формування, що мало стати зародком української національної армії, згадує Galka.
6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з'явилося звернення Головної Української Ради «до всього українського народу», в якому закликали добровольців записуватися Українські Січові стрільці (УСС).
На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але австрійський уряд, дав дозвіл лише на 2,5 тисячі вояків. Ядро Леґіону становили члени довоєнного січового, сокольського і пластового руху.
Узимку 1914-15 рр. сотні УСС у складі 130 бригади боронили карпатські переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба.
Першим успіхом леґіону УСС була перемога на горі Маківці (біля Славська, Львівщина) 29 квітня — 3 травня 1915.
Далі він визначився в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями.
У лютому 1918 р. легіон УСС, який лишався у складі австрійської армії, вирушив у похід на Україну.
Стрільці розташувалися на Херсонщині і були приписані до групи архикнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного).
Пізніше «усусуси» були переведені на Буковину, брали участь у боях із поляками за Львів, але вже не могли вплинути на ситуацію: дорогоцінний час на повернення зі Сходу до Галичини було згаяно...