Польща хоче добити німців. Але не пам'ятає «пацифікації»

– Німеччина робить усе, щоб довести, що Польща нібито [раніше] відмовилася від воєнних репарацій. Це неправда, оскільки не було підписано жодного правового акту, який би про це говорив, – оцінив в ефірі Польського Радіо 24 експерт з польсько-німецьких відносин проф. Богдан Мусял (Bogdan Musiał).

Він зазначив, що згідно з офіційною позицією уряду в Берліні «про репарації не йдеться, тому що Польща від них відмовилася».

— Німеччина підписала двосторонні репараційні угоди з усіма європейськими країнами, які так чи інакше постраждали від німецьких військових дій чи окупації. Єдиною країною, яка не має такого підтвердження, є Польща – тобто країна, яка найбільше постраждала від німецької окупації як за демографічними втратами, так і за розрухою. Ось у чому парадокс, — зазначив гість ефіру.

– Нормативно-правовий акт – це дуже реґламентована справа. Такого документа у нашої країни немає ні з НДР, ні з Німеччиною, ні з Радянським Союзом, — підкреслив він.

Політолог також зазначив, що 28 серпня 1953 року Польща підписала декларацію про відмову від репарацій, але, як він підкреслив, це не був правовий акт.

— Згідно з міжнародним правом, це звичайний документ, — сказав він.

Нагадаємо, що на початку грудня 2021 року в Польщі було створено Інституту втрат війни, а днями було затверджено його Раду.

Вона складається з 13 осіб, включаючи представників президента, маршала Сейму, Міністерства закордонних справ і Міністерства культури та національної спадщини. Посаду директора Інституту нині й обіймає цитований вище історик, др. Богдан Мусял.

— Інститут незабаром запрацює – він продовжить дослідження втрат Польщі від війни, – сказав депутат від PiS Аркадіуш Мулярчик (Arkadiusz Mularczyk).

Справу збереження пам'яті втрат і жертв від воєнних злочинів з боку Німеччини в Другій Світовій, безумовно, можна тільки вітати.

Але скидається на те, що керівна нині націоналістична сила переслідує не стільки інтерес відновлення історичної справедливості, скільки політичного шантажу з метою отримання від Німеччини додаткових дивідендів під приводом репарацій за війну: мілітаризація країни справа не з дешевих.

Разом з тим, на тлі вимог до Німеччини з порядку денного польської влади нікуди не зникло питання щодо «Волині-1943»: просто зараз про цю трагедію говорять більш притишено.

Стишено, але і далі однобоко, свідомо замовчуючи історичні передвитоки, які призвели до Волинської трагедії. Наприклад, зовсім не згадуючи, що то була за така «пацифікація» в Галичині в 1930-х роках?

Або хто ж такі були «осадники» в 1920-30х на тій самій Волині та Поліссі?

Невже ці події так само стануть підметом дослідження новозаснованого в Польщі Інституту втрат війни?

Бо тодішні мешканці Галичини, Волині та Полісся були ж такими самими повноправними громадянами Другої Польської республіки, як і самі поляки.

Чи їхні смерті — то не втрати?