Натуральну косметику заснованого у Бучі бренду тепер випускають у Львові (ФОТО)

Український бренд натуральної косметики "Весна" народився сім років тому в Бучі під Києвом. Його засновниці Інна Скаржинська та Вікторія Маслова (мама і донька) починали з домашньої кухні та 200 гривень стартового капіталу, а вже через кілька років мали брендові магазини екокосметики не лише в Бучі та Ірпені, а й у Львові та Мукачеві.

Та через вторгнення Росії змушені були починати все спочатку: окупанти розграбували їхній дім та лабораторію, а те, що не змогли винести, – потрощили, розповідає Espreso Zahid.

Нині Вікторія – дипломований косметолог, а її мама – хімік. Однак до того, як захопилися виробництвом натуральної косметики, ніхто з них не мав відповідної освіти. 

– В одного з моїх молодших братів був атиповий дерматит. Які б засоби не використовували, стан не поліпшувався. Тож у якийсь момент ми відмовились від магазинної побутової хімії та почали робити домашнє мило з натуральних олій. І дитину справді почало менше висипати. Тож ми почали розвиватись у цьому напрямку, –  каже Вікторія Маслова. – Мама почала заглиблюватись у різні хімічні процеси, вивчала навіть давні трактати. Робили доглядові засоби для себе вдома на кухні. У мене було сильне підліткове акне, у мами – гіперпігментація після четвертої вагітності. Тож шукали те, що допоможе розв'язати наші проблеми. Пізніше виставили це на фейсбук, де в мами було багато друзів. Багато роздаровували, щось продавали за собівартістю, але люди почали замовляти, тож вирішили розвиватись у цьому напрямку.

Увесь їхній стартовий капітал – це 200 гривень на олію для мила, а з техніки – кухонний міксер.  Згодом вирішили орендувати приміщення та відкрили перший магазин у Бучі. 

– У нас не було ані інвестора, ані бізнес-плану. Була лише ідея, в яку ми вірили. Ми зростали на кредитах: взяли кредит – купили обладнання – виплатили його – взяли наступний кредит на нове обладнання. Спочатку робили все самі: були і касирами, і займались сайтом, і робили косметику. У першому магазині ми навіть стіни самі шпаклювали, носили меблі, – розповідає Вікторія. – Я б навіть не називала це бізнесом, бо ми не ставили собі за мету отримувати прибутки. Ми вірили, що робимо добру косметику і хотіли, щоб якомога більше людей її спробували. При цьому багато вчилися, проходили державні експертизи. У нас з'явились постійні клієнти, і це давало можливість розвиватись. Три роки тому відкрили свій магазин у Львові та за франшизою – в Ужгороді.

Про напад Росії на Україну Вікторія та Інна дізнались не з телефону. Їхні будинки в Бучі розташовані недалеко від траси, що веде до аеропорту Антонова. 

– Ми прокинулися від вибухів. Мобільний зв’язок пропав, до мами додзвонитися не могла. Часу збиратись не було, я навіть одягу не взяла. Ми допомагали воїнам АТО ще до початку повномасштабного вторгнення, спілкувались з бійцями, тому розуміли, що таке Росія, тож вирішили відразу вивозити дітей: моїм меншим братам 15, 11 та 6 років, – розповідає Вікторія. 

Рішення виїжджати відразу було правильним, бо пізніше покинути Бучу було вже значно важче. Спочатку родина приїхала на Львівщину, але й там неподалік "прилетіло", тож виїхали спершу до Польщі, потім до Чехії. Але точно знали, що повернуться до України відновлювати "Весну". Тож у Празі почали замовляти сировину у львівський магазин. А компанія, яка постачала їм обладнання, запропонувала надати техніку на виплату, дозволивши повернути кошти, коли буде така можливість. 

Хоча до війни основна частина продажів косметики "Весна" відбувалась онлайн, саме фізичні магазини у Львові та Мукачеві допомогли бренду втриматися на плаву, адже вони продовжували працювати.  

Уперше до Бучі Інна Скаржинська поїхала на початку квітня, відразу після того, як місто звільнили від окупантів. 

– Їхала тоді, коли ще були заміновані поля і не можна було навіть припарковуватись, щоб не підірватися. Спеціально не брала нікого з собою, аби не ризикувати нічиїм життям. Але не могла витримати: хотіла побачити все на власні очі, – згадує Інна Скаржинська. – Я була наче заморожена – так психіка захищалася від побаченого. У мене не було розпачу, що все розграбували. Хотілося врятувати те, що лишилося. Вивезти й відмити. Там був такий сморід! А ще моторошне відчуття, наче там побувала нечиста сила. І навіть тепер, коли я їду в Бучу, у мене те саме відчуття: там є нечисть і вона ще не пішла звідти. До речі, росіян, які не встигли втекти, там досі знаходять по підвалах.

І з лабораторії, і з магазину вкрали все, що можна було винести, – навіть стільці та контейнери, що не мають особливої ваги. А що не забрали з собою, те потрощили. Та найгірше – це звірства, які окупанти чинили з людьми, котрі не змогли виїхати.

– Нам важко повірити і зрозуміти, що таке могло бути насправді, бо ми люди, а вони – нелюди. Ми не можемо зрозуміти дії істот, які не мають стосунку до людської цивілізації. Вони радіють, коли вбивають малих дітей! Як це можна збагнути? Ми наче опинились у фільмі, де людство бореться з інопланетянами чи якимись злими монстрами: їх треба знищити, аби планета жила мирно, – каже Інна Скаржинська. – Росія – ворог не лише для України, а для всієї планети. Росіянам немає значення, яку націю нищити, просто ми ближче. США та ЄС мають ресурси, аби їх зупинити, але вони не усвідомлюють рівня загрози. Світ настільки столеризувався, що заплутався, що є добро, що є зло. Люди досі шукають добрих росіян! Та немає їх... Ніхто не може бути в безпеці, поки існує Росія. 

І мама, і донька переконані: найкраще, що зараз кожен, хто не воює, може робити для своєї країни – продовжувати працювати. Інна Скаржинська зізнається, готова була знову починати з кухні та звичайного міксера, якби не вдалось отримати нове обладнання.

З Бучі до Львова перевезли небагато: важкі лабораторні столи, які окупанти не змогли забрати, бо їх треба було демонтовувати, деяку техніку, яку можна було відремонтувати. Тоді, у квітні, було проблематично знайти водія з вантажівкою, який би погодився їхати в Бучу. Допоміг батько воїна, який загинув на фронті: він безплатно перевіз вціліле обладнання, а вже у Львові люди допомогли розвантажити.

– Мама зателефонувала з Бучі і сказала, що є можливість дещо врятувати, треба терміново знайти приміщення. І ми його знайшли буквально у той же день, – каже Вікторія. – Воно було менше, ніж це. Але спочатку ми думали, що працюватимемо лише для потреб фронту. Мама розробила на основі бджолиного воску рецептуру загоювальної мазі, яка добре працює проти тріщин, опіків, ран, укусів комах. Вона маленька – поміщається в аптечку. Спеціально робили мазь, а не крем, бо мазь концентрованіша, тож малого об'єму на довше вистачає. Своїм коштом відправили уже понад 3000 таких мазей – і на передову, і парамедикам у Харкові. Окрім мазей, робимо ще мілітарний крем для рук – для загоєння, і мілітарний крем для обличчя з SPF – влітку це було дуже великою проблемою, особливо для жінок в армії.

Але поступово відновили також повноцінне виробництво косметики, адже для того, аби допомагати фронту, треба заробляти кошти. Крім того, на сайті бренду можна "підвісити" загоювальну мазь для військових, придбавши її за вартістю сировини. До неї можна додати також лист на фронт, який передадуть військовим. 

– З одного боку, важко працювати, бо сировина подорожчала втричі. Ми мали свої поля на Чернігівщині, де вирощували смородину, календулу, кропиву, тепер цього немає. З іншого боку, зараз добрий шанс розвивати все українське. Покупці вже не такі лояльні до російських продуктів, чи українських продуктів підприємств, власники яких симпатизують РФ. У світі також шалена підтримка України та зацікавленість в українських товарах, тож це наш шанс виходити на експорт. Власне, ми вже почали продавати свою косметику у Польщі, плануємо вийти на ринок країн Балтії. При цьому намагаємось, де це можливо, купувати українське – від одягу до обладнання. Воно в нас, до слова, теж українське. І це саме той економічний фронт, який нині вкрай важливий для нашої країни.

Наразі "Весна" залишатиметься у Львові. У Бучі відновили один з магазинів бренду, але виробництво поки повертати не планують. 

– Поки що виробництво буде точно у Львові, бо це не рюкзачок, який можна возити туди-сюди, – каже Вікторія Маслова. – Ми хотіли тут на Львівщині засадити свої поля і створити виробництво поруч із землею. Аби це було туристичним місцем. Щоб люди могли бачити, з яких трав ми це робимо, і як ми це робимо: як проходить ферментація, екстракція. Це дуже цікаві процеси. Звичайно, ми б хотіли, аби наше виробництво зростало, але точно не хочемо ставати мас-маркетом. У нас інші цінності.