Політики з Румунії та Угорщини — закликають Україну «віддати території»

Так, колишній міністр закордонних справ Румунії Андрей Марґа стверджував, що нинішні кордони України є занадто великими.

– Скажу прямо, з усією відповідальністю. Україна перебуває у неприродних кордонах. Вона має поступитися територією. Угорщині – Закарпаття, Польщі – Галичину, Румунії – Буковину, а Росії – Донбас та Крим. Це території інших країн. Інакше буде конфлікт, – цитує Марґа видання Дзеркало Тижня.

А керівник адміністрації уряду Угорщини ҐерҐей Ґуйяш намагався переконати партнерів по НАТО, що Росія «не загрожуватиме», якщо дозволити їй захопити Україну.

І критикував заяви Польщі та країн Балтії про те, що у разі програшу України російська загроза перекинеться на них.

– НАТО за жодних умов не можна дозволяти втягнути себе провокаціями у війну, і в такому разі РФ не загрожуватиме Альянсу, – цитує Ґуйяша Magyar Hirlap.

Політик стверджував, що Росія та Україна перебувають у ситуації, з якої важко знайти вихід. Найкращим її вирішенням, заявив Ґуйяш, стало б укладання мирної угоди, але «шанси на мир низькі».

За його словами, Росія зараз «має таку перевагу, що може оголосити перемогу практично будь-якої миті».

Ґуйяш заявив, що Будапешт засуджує агресію, але не підтримує запровадження санкцій проти Росії, оскільки обмеження шкодять національній економіці. Політик також закликав Європу відновити торговельні зв'язки з Росією, але розкритикував залежність европейських країн від російського газу.

Виправдати аґресію Росії намагався і колишній міністр закордонних справ Угорщини Ґеза Єсеньскі. Приводом для нападу він назвав «ставлення України до національних меншин». Тепер, за його словами, саме від дій Москви залежить завершення війни.

Попри скандальну контраверсійність цих заяв, варто таки визнати, що деякі тези таки небезпідставні. 

Наприклад, Росія і справді не може бути винною в тому, що евробюрократи зав'язали низку країн Европи монопольно на русскі газ: хто ж їм в цьому винен?

Так само є раціональне зерно і щодо національних меншин в Україні – і мова саме про ті справжні меншини, а не про фактичну російську більшість населення колишньої УРСР: тобто про румунів Буковини, угорців Закарпаття, і так далі.

Зрештою, чомусь у вільній, незалежній Україні тема сов'єцької окупації Західної Волині, Галичини, Буковини та Закарпаття в 1939‑45 роках – досі є ретельно табуйованою.

В здоровім, демократичнім суспільстві такі речі навпаки: мирно та арґументовано дискутуються – і у винику випрацьовується суспільний компроміс, договір щодо гострих не в такій вже й далекій історії краю.

Натомість сьогодні ми маємо таку позицію, яка, як це не парадоксально звучить, повторює саме сов'єцько‑большевистські наративи про «возз'єднання Українських земель».

Ну, якщо насильне збройне захоплення земель зі своїми ще тодішніми Бучами та Ізюмами, а також ҐУЛАҐом на додачу є «возз'єднанням», тоді направду щось пороблено цьому Датському королівству!

Бо ж виходить, що нинішній напад Росії на екс‑УРСР – це так само свого роду «возз'єднання», хіба ні?

Відповідно, подібні заяви від Західних сусідів України лише отримують додаткові арґументи та обґрунтування бути озвученими вголос...